Макс якось натхненно пояснював Олі, що за якимись там їхніми даними подібний інтер’єр мав заспокоювати та навіть покращувати апетит — хтозна, чи то справді так, але виглядало досить мило. Щоправда, Оля так і не змогла втямити, навіщо приколисувати ЦНС за допомогою зовнішніх чинників, якщо можна все відрегулювати безпосередньо… Ну… хай.
Вона активувала пошук і виявила Мануелу з Семі за столиком у кінці зали — вона пройшла туди, проштовхавшись через зграйку офіцерів десанту, — лейтенант Наомі Ішай, котру вона знала трошки краще за решту, всміхнувшись, їй відсалютувала. Оля у відповідь підняла і трусонула термос із ромом.
— Мем…
Старшина Сем Уолш, білобрисий і синьоокий навігатор в такому ж, як і Оля, сіро-чорному комбінезоні, різко підірвався з-за столу.
— Сидіть, Сем, сидіть… я вас благаю…
Оля замахала руками.
— Ну нарешті!..
Рамос нетерпляче крутнулась на стільчику і трошки відлетіла від столу.
— Сідай, сідай! Скоріше…
Це була смаглява, чорноока та круглолиця латиноамериканка з довгим смоляним волоссям, скрученим у недбалий вузол. Середнього зросту і міцної спортивної статури, вона була вдягнена в їхній льотний комбінезон — чорний, із тонкими червоними смужками маркування та емблемою пазуристого шуліки на плечах. На ногах поверх комбінезону красувались широкі чорні інженерні штани з яскраво-оранжевими вставками, бозна-які засмальцьовані в біогель та корозійну пасту… Така сама чорно-оранжева куртка була обв’язана за рукава навкруг її талії.
— Ти була в командора? Що він сказав?? — затараторила Рамос, як тільки Оля всілася у гравікрісло — те розмонтувалось і вилетіло з-під столу при її наближенні.
— Ну кажи вже, ну, не муч, ну!..
Вона нетерпляче затрясла Олю за лікоть.
Сем посміхався, але також позирав зацікавлено.
— Ти знала, що вона тут? — суворо спитала Оля, зиркнувши Мануелі в очі.
— Хто? — вирячилась та.
— Довбаний крейсер! «Кальонова». Ти знала, що вона досі тут, га?
— Що ти городиш? — бовкнула Рамос розгублено і сковтнула слину.
Оля приречено зітхнула і поставила термос із ромом на стіл, затим поклала на той стіл руки, а на руки голову.
— Підожди… зачекай… ти…
Рамос щось собі белькотіла, але Оля її не слухала.
Затим вона підняла погляд на Семі.
— А ви, Сем? Вам щось про це відомо?
Навігатор розгублено повів плечима, а тоді вивів:
— Мем, я, власне… У мене просто закінчилась зміна, і нам… Міс Асланоглу повідомила нам координати пункту прибуття — точніше, виходу з гіперстрибка, от і все, що я знаю. Їй-богу, мем, це…
Він зосереджено почухав лоба. Не треба було ніякого детектора аби зрозуміти, що він здивований не менше за Олю.
— Почекай, ти… — Рамос обережно торкнула Олине плече. — Ти хочеш сказати, що… «Адмірал Кальонова» ДОСІ ТУТ??
Нарешті до неї дійшло.
— Так, довбаний крейсер бовтається на орбіті Мису добрих сотню років — ось що я хочу сказати! — Ольга підняла голову. — Тільки-но я сама його бачила через сканери зондів… Якщо це, звичайно, не якась чергова хитрість командора, аби виставити мене цілковитою дурепою, але… ні, не думаю, що нам так пощастить.
Оля знов приречено опустила голову на стіл.
— Клас! — видихнула льотчиця.
— Що?? — Оля не повірила власним вухам.
— Клас! Клас!! Клас!!! — Мануела схопила Олю за плечі і затрясла. — Це ж просто божественно, це… я побачу «Кальонову»! Так!! На власні очі!!!
Мануела несподівано так сильно обняла Олю за шию, що тій забракло повітря, але льотчиця тут же її відпустила і, крутнувшись на своєму стільці, облетіла стіл, наближаючись до Семі…
— Супер!.. — верещала вона. — …Я побачу «Кальонову»! Я ПОБАЧУ «КАЛЬОНОВУ»!!
— А божечки… — Оля важко зітхнула, віддихавшись.
А Мануела між тим з розгону підлетіла до Семі і скочила йому на коліна — так, що той ледь не грохнувся зі стільця. Але не встиг він оговтатись, як Мануела його обняла і… певно що хотіла поцілувати в губи, але, очевидно, промахнулась і, здається, поцілувала в ніс чи навіть в око — Олі було не дуже видно.