Це була чиста правда. Вона дійсно майже нічого не знала про ТУ війну, і їй нікому було розказати — свою бабусю, наприклад, котра була безпосереднім учасником ТІЄЇ війни, Оля також не знала — та загинула ще до її народження. Батько Олі також нічого не розказував — він узагалі був, м’яко кажучи, не надто говіркий, а війна, та й узагалі минувшина, здавалось, цікавили його в останню чергу. Може, це від нього Олі передалась якась пересторога до цієї теми? Можливо. Але це було просте, поверхове пояснення, Оля чудово розуміла, що причина десь глибше, десь…
Її лякала війна. Її лякала війна і все з нею пов’язане — її лякали військові, оці всі професійні душогуби з бездоганною виправкою, дисципліновані, упевнені в собі… Її лякала військова техніка, військові терміни, так, військові звичаї, їхній дурнуватий гумор та забобони… І вона запевняла себе, Господи, запевняла себе, що напросилася в цей клятий «патрульний» виліт лише аби виторгувати в корпорації скорішу амністію для тата, проте… Вона знала, що це, насправді, не так. Вірніше — так, але не зовсім.
Адже, якщо бути відвертою, то її лякали не лише військові. А може — не всякі військові? Чи не всякі військові ОДНАКОВО? І отоді, на містку «Руанди», дивлячись на диявольські крилята мертвого російського крейсера, вона, Оля, здається, уперше почала розуміти, намацувати оте потаємне, приглушене, приховане в глибині, в темному проваллі власної душі…
…Темні провалля ракетних шахт, вишкірена паща артилерійських систем, оці вицвілі симетричні пентаграми на диявольських крилятах, випуклі гнізда безпілотних убивць, оцей глухий променистий жах — може, те все не лише смертельно лякало її, Олю, а й… чимось манило, притягувало? Адже ж нащось вона просиджувала безвилазно в нікому не цікавих і не потрібних дрімах-реконструкціях двохсот- і трьохсотлітньої давності, рилася в інтерактивних архівах, нащось же вона вивчала оті всі давно забуті неіснуючі країни — що вона там шукала, що вона хотіла зрозуміти?? Вона не знала сама.
Але щось же її манило, щось її звало звідти… Що?
Зграя?..
Вона німіла, крижаніла од самої цієї думки, вона гнала її від себе, як могла, вона казала собі — ні, ні, я просто хочу зрозуміти!..
Що?
Щось, не знаю… але це має стосунок, це важливо, має стосунок…
До чого?
До всього!! До мого життя, до моєї долі, до тата й мами, злиденного дитинства, понівеченої юності, яскравих хмарочосів Смоленська, тьмяного громаддя задрипаних нетрів, інтернату, тюрем…
Щось…
Щось таке…
Okinawa Talk (c)
CHATS: 4
CONTACTS: 236
…
Amanda:
Вони не очікували на сутичку, я думаю, вони неправильно оцінили ситуацію.
Психологічно, я маю на увазі.
(19:41:29)
Olya:
Тобто?
(19:41:31)
Amanda:
[Open Link…
NavbharatTimes: ЗРОСТАННЯ НАПРУГИ
By Rajat Pandit
OCT. 22, 2264
MOSCOW, Russia — Вимоги Ради Безпеки ООН щодо спільної моніторингової місії не будуть сприйняті керівництвом планетарної Росії та її союзниками в колоніях як безпідставні і такі, що «грубо нав’язані невгамовними апетитами американських мегакорпорацій». Про це сьогодні на брифінгу заявив очільник російського МЗС. Схоже, що для наших опонентів зовнішня політика, як і раніше, виконує роль ширми для маскування боротьби за глобальні ринки — наголосив посадовець. Між тим, тут, у Москві оприлюднені нещодавно докази втручання американської розвідки в конфлікт довкола російських «бунтівних колоній» викликали шквал обурення в ЗМІ та мережах — очевидно, що суспільство планетарної Росії сприймає таке втручання як безумовно вороже та неприпустиме. Ще більш сильно посадовців та рядових респондентів обурюють подальші спроби Вашингтона вплинути на органи ООН, аби ті продовжували ухвалювати вигідні їм рішення. Зокрема, прес-служба Роскосмосу опублікувала свій звіт, у якому, зокрема, зазначалось, що дії американського уряду та органів ООН вже «призвели до значних репутаційних втрат американських та європейських компаній на російських колоніальних ринках, які тепер непросто буде ліквідувати». За словами прес-служби корпорації, «зростання міжнародної напруги в обжитому космосі не може не мати негативного впливу на інвестиційний клімат в цілому»…