Щоправда, перед тим рятівним днем, роковою хвилиною треба було ще багато чому статись… Після тої історії з Мар’ям Макс наполягав, щоби Оля перебиралась жити зі свого кампусу в місто — хоча б і в підзвітний їхній корпорації фешенебельний LUX Hotel в центрі Мюнхена. Макс сам там нині квартирував і пояснював, що готель той узагалі «для своїх», має першокласну охорону, не муніципальну і навіть не «скайтеківську» — там усім заправляє Optimum-System, дочірня охоронна компанія British Technology, котра має всі ознаки приватної армії… Там уже, мовляв, ніякі фальшиві скайтеківські допуски та зв’язки різноманітних Альхасанів нічого не варті — Оля буде у цілковитій безпеці.
Оля, ясна річ, навідріз відмовилась. Стримано (і вельми делікатно) пояснила хлопчині, що проблему з Мар’ям остаточно вирішено, а жити в таких дорогущих апартаментах вона ніколи не погодиться — хоча б і заради того, аби бути ближче до Макса. Від оцих її останніх слів хлопчина помітно розгубився і ще щось там собі лопотів, а вона лишень сказала, що тему закрито.
Пройшло ще тижнів зо два марудного навчання, і якось Макс урочисто вручив їй ключ-карту від V.I.P. номеру отого Люксу — пояснив, що сам зняв для неї номер та навіть оплатив його аж до кінця Олиного навчання.
- І гроші вже не повернуть, — самовпевнено либився він, — угода перегляду не підлягає.
Видно було, що цим своїм трюком він особливо задоволений.
Оля ж, ясна річ, ніякої карти не взяла, ба більше того — сказала, що відтепер вона з Максом геть не розмовляє і, різко розвернувшись, пішла собі до станції гравіпоїздів…
Після цього Макс дійсно з тиждень не з’являвся та навіть не конектився з нею — вона аж почала не на жарт перейматись (обзиваючи при цьому себе «shlyuhoj», «bozhkovskoj podstilkoj» та ідіоткою)… Обзиваючи себе ідіоткою, вона щоразу згадувала, як ідіоткою її обізвав Макс тієї пам’ятної ночі, і починала рюмсати (продовжуючи обзивати себе «shlyuhoj», «bozhkovskoj podstilkoj»… і таке інше). Перебуваючи в цьому непевному сум’ятті, вона якось прийшла до себе в кімнату… і з подивом виявила, що там мешкає інша дівчинка, якась першокурсниця.
Та першокурсниця пояснила, що її тільки-но зранку заселили в оцю кімнату, чому вона несказанно рада, бо сама, мовляв, із небагатих, і по навчанню трошки відстає, тому вимушена була жити в чотирьохмісній кімнаті другосортного муніципального гуртожитку на околиці конгломерації — добиратись довго, сусідки всі як одна ідіотки (о, боже ні, тільки не це трикляте слово знов!..), а тут раптом отаке-от щастя… Під час оцих абсурдних випитувань і не менш абсурдних пояснень першокурсниця все більш зацьковано зиркала на Олю — вона зрозуміла так, що сталась якась паскудна помилка, зараз оця грошовита чи відмінниця (чи й усе одразу) зчинить скандал, і її, нещасну нездару-першокурсницю, знову відправлять в оте чотирьохмісне пекло…
Оля махнула рукою і віддалено з’єдналась з адміном кампусу. І той розказав їй дивовижні речі. Виявляється, вона дійсно тут більш не живе, усі її речі ще зранку транспортною службою (за рахунок кампусу) відправлено в її номер у готелі LUX…
— А… хто дозволив це неподобство? — спитала ошелешена Оля.
— Ваш куратор, міс Рушді… — одізвався також трохи розгублений адмін. — Містер Грег Шульц. Щось не так?
— Зачекайте… — мовила Оля і від’єдналась.
Вона думала… Вона думала спочатку зчинити скандал містеру Шульцу. Ну, дійсно — якого біса?.. А тоді вирішила, що на перший і найефектніший скандал безумовно заслуговує головний винуватець цього неподобства.
Вона викликала перед очі контекстне меню громадського транспорту Мюнхена і тут же наперед нього вискочило діалогове віконце LUX Hotel з їхнім фірмовим значком — дурнуватою короною…
LUX Hotel (с)
Система онлайн-послуг
admin_lux@.bayern:
— Бажаєте мобіль, міс Рушді?
— Що? — поставила вона ідіотське питання роботу.
admin_lux@.bayern:
— До послуг наших клієнтів власний авіапарк зручних та елегантних авіамобілів марки Volkswagen-Bentley, на будь-який смак! Спортивні, представницькі, бізнес-клас — вибирайте будь-яку модель! Наголошуємо, що послуги авіапарку входять в ціну проживання…