— Чорт… — тільки й вивів він розгублено.
А Оля розкинула вільну руку для обіймів і витягла губи для поцілунку, задоволено примружила очі…
Але, як виявилось, трошки не розрахувала вектор, і наприкінці шляху Макс грюкнувся на неї, повалив зі стільця і вони обоє гехнулись на терасу.
— Клята штукенція… — бурчала Оля, потираючи лоба. — Ти не забився?
— А ти?
Макс допоміг їй встати і поправив халат, а вона пригладила його смоляну чуприну, після чого обоє голосно розсміялись.
— Ну, що ж… — мовила Оля. — Ефект вийшов дещо змазаним, але для нашої справи ці трюки взагалі-то не знадобляться.
— А що ми робитимемо?
— Як що? Ламатимемо твою тачку…
Оля віддала «мутанта» Максу, а сама побігла в номер вдягатись.
Через якусь хвилю вона вернулась назад — у легкій вільній сорочині з орнаментом, спортивних шортах, взута в кросівки, каштанове волосся заплетене в пучок, ID-картка на ланцюжку на шиї…
— Ну що, полетіли? — спитала вона, всміхаючись.
— Куди?
— В гараж, до мобіля.
— Мобіль на даху, на парковці… — не зрозумів Макс.
— Ні, він у гаражі, — Оля постукала собі по скроні. — Я відігнала його в гараж хвилю тому. На парковці це робити… ну, сам розумієш.
Вона забрала в Макса «masterok» і сховала в широкий рукав своєї сорочки.
— Стоп, — Макс раптом замахав руками, немов що згадавши, — а на біса взагалі ламати тачку?..
— Бо… — Оля раптом ображено скривилась і махнула руками. — Коханий, давай потім, бо це довга розмова. Довірся мені, полетіли.
— Та… — Макс кивнув, а тоді знов здивовано не неї зиркнув. — Тобто? На чому летіти?
— На скейтах, — здивувалась і Оля.
Вона дала йому чорний скейт із логотипом Chrysler, а сама взяла отой другий, з різнокольоровими квіточками, — кинула його додолу. Скейт завис в сантиметрі над землею, і Оля проворно стрибнула на нього.
Макс так і стовбичив на місці.
— Любий!.. — замахала до нього Оля. — Агов!.. Ти чого, е?
Він мовчав і заклопотано на неї позирав.
Вона співчутливо нахмурилась.
— Ти ніколи не катався на скейті?
Він винувато крутнув головою.
— Не бійся, — всміхнулась вона, — тут є система аварійного зниження, і взагалі — ці скейти з біса надійні. Ми малими катались на саморобних — на них дійсно можна вбитись… Але, віриш, нам навіть вдавалось втікати на них від поліції! Ми на них залітали аж у Смоленськ — на гульки, а полісмени там за нами ганялись… — вона добродушно розсміялась. — Не бійся, в разі чого я тебе підстрахую.
Трошки закотила рукав та показала йому «masterok».
— Полеті-іли!..
І вони полетіли. Перестрибнули через огородження тераси і круто спікірували в зелену зону — Оля віддалено притримувала Макса своїм ін’єктором-мутантом… Вони пролетіли над густими травами галявин, над головами поодиноких перехожих, що прогулювались доріжками, над струмочками в чагарниках, над заростями, садами, затхлими озерцями та водоспадами, над усім цим тихим, безхмарним і трохи печальним літом. Вони крутились над озерами, розлякували качок та диких гусей, перестрибували мости і пірнали під них, торкали руками верби й осоку, зривали на льоту польові квіти. Вони ганялись одне за одним, сміялись, окликали одне одного по імені, а Оля ще й виконала спеціально для Макса кілька карколомних сальто, а тоді просто на льоту вляглася пузом на скейт і, крутнувшись навколо своєї осі, стрімко прошмигнула під низеньким гротом водоспаду, ледь-ледь намочивши волосся…
Словом — у підземні гаражі готелю вони прибули аж під вечір. У Максовій секції Оля карткою Skytek від’єднала додж від техобслуговування і розрядила його — мобіль заліг у летаргію. Потому вона вляглася спиною на свій квітчастий скейт і залетіла під опори, під черево доджа… Там вона щось одно бурчала собі під носа і врешті витягла на світ божий одну з товстих судин мобіля, вколола її ін’єктором і вилізла з-під тачки.
— Що тепер? — спитав зацікавлений Макс.
— Зробимо «заквасочку»… — пробурчала Оля і виприснула вміст ін’єктора в термос із біогелем.
Потім вона налаштувала термос на якийсь нестандартний режим і поставила його на підлогу, поклала поруч «masterok», повернулась до Макса.
— Так, коханий, — мовила вона, — зараз буде найвідповідальніший і найскладніший момент. Тому не відволікай мене, добре?
— Окей.
— Я просто посиджу тут у куточку… з півгодинки. Можеш вийти на вулицю.
— Я почекаю.
Вона штовхнула скейт у куток секції під панорамний дисплей техобслуговування, всілась на нього, склавши ноги і вхопившись руками за ступні, нахилила голову, примружила очі…