Olya:
— Look, він спалив мій крек…
(11:28:33)
Хлопчина раптом спинився, як укопаний, і тривожно заозирався по парковці.
Його очі тепер широко розплющились, і Макс уздрів, що вони білі — райдужка буквально зливалась із білками, і лише зіниці зиркали недобре, колюче…
Погляд хлопчини побігав-побігав і спинився на Олі, очі знов примружились.
— Ходім, — зітхнула Оля до Макса.
Вони підійшли до хлопчини, і Оля без усякої потреби поправила правицею свою модну зачіску, що й так чудово трималась — чорна змійка блиснула своїм вічком.
Хлопчина всміхнувся, проте дивно — немов і привітно, а очі так само колюче зиркали. Всміхаючись, він спитав у Олі російською:
— Вы по делу или как?
— Старших позови, — кинула Оля і простягла йому правицю.
Хлопчина вичікував.
— А кто интересуется? — спитав.
Оля немов на хвильку завагалась і зітхнула:
— Серая.
Хлопчина широко розплющив очі і дурнувато заусміхався — вже без усякої перестороги.
Оля також усміхнулась, але якось… ніяково?
Опустила очі, а потім ще спитала:
— Кто твои родители?
— Дарья Златовна… — вивів хлопчина, так само дурнувато всміхаючись.
— Тиша снифит теплицы?? — вражено вивела Оля.
— Йеп, — кивнув білоокий хлопчина.
— Сконнекть…
— Делаю.
Вони потисли руки, і раптом хлопчина заговорив смішливим, надтріснутим дівочим голоском:
— Мать чесная!.. А причесон то, причесон!!
Хлопчина окинув Олю дивним поглядом — так, немов тільки-но побачив.
— Чертова потаскуха… — вивела Оля радісно.
А хлопчина раптом тоненько верескнув тим самим чужим дівочим голоском і манірно затряс лівою рукою.
— Глазам своим не верю…
— Харош глоркать, чучундра!.. — так само сміючись, буркнула Оля. — Надо перетереть в реале…
Хлопчина видихнув із тоненьким сумовитим стогоном.
— Давай… в рыгаловке тут, через форти минетс — на крыше админкорпуса, барбосская столовка, Big Kahuna — помнишь?
— Помню.
— Че за красавчик?
Хлопчина хтиво зиркнув на Макса.
— Губу закатай, — пирхнула Оля.
— Окей, щас, хоть придушу тебя, дуру… оффлайн.
Хлопчина тонко видихнув і опустив руку, оглядівся.
— Ну я сныкаюсь пока, — мовив він уже своїм звичним голосом.
— Кранч? — мовила Оля.
— А?
Він спинився.
— Кто в городе щас?
— Имран.
— А в трущобах?
— Бардачи, — буркнув непривітно.
— Вы… только тут?
— Тут и в Ельне.
Оля розвернулась і поморщила чоло. Тоді знову взяла Макса за руку.
— Погані новини? — спитав він.
Вона мовчки кивнула.
Вони прошкандибали до ліфтів і спустились на нульовий поверх до складів, тоді піднялись в адмінкорпуси космодрому. Це була досить висока ярусна будівля, наполовину схована під фіолетовим захисним куполом. На даху одного з ярусів примостилась забігайлівка з великою голографічною вивіскою Big Kahuna Burger, що стрибала, крутилась, скочувалась вниз до посадкових смуг, розпадалась і знов збиралась у слова та емблему з рослим серфінгістом у гавайській сорочці.
Всередині було досить людно — по широкій залі з прозорими стінами одно сновигали люди в білих лабораторних та чорних інженерних комбінезонах з ядуче-фіолетовими бабками на спинах. Оля з Максом всілись за вільний столик, і Оля замовила їм по величезному бургеру з яловичиною, сиром та кетчупом, картоплю фрі та апельсиновий сік.
— Ти хоч певна, що ми тут не отруїмось? — усміхнувшись, спитав Макс, розглядаючи іконки голографічного меню. — …На біса такий величезний бургер?
Оля на те поманила його пальчиком, і він нахилився до неї.
— Ти ще не в’їхав? — спитала вона пошепки.
— Що?
— Тут усе НАТУРАЛЬНЕ.
— Що?
— Угу.
Вона задоволено кивнула.
— Почекай… скільки це коштує?
— Сам бачиш.
— Та це ж копійки!..
— Отож-бо.
Він похитав головою задумливо, а тоді вивів:
— Ти зуміла мене здивувати.
— Ну не все ж тобі… — огризнулась вона.
— Ти хоч уявляєш…
Він провів очима дрона і заговорив узагалі ледве чутно:
— Ти хоч уявляєш, скільки це коштує?? Насправді…
— Думаю, що багато, — задоволено либилась вона.
— Та це… Пам’ятаєш ту суму, за яку ти єрепенилась восени? За окремий номер до кінця твого навчання?