— Скажи, — не втримався він, — а твоя мама, вона… також має якийсь стосунок до… злочинності?
— Мама? — Оля повернулась до нього, добродушно всміхаючись. — До злочинності? Ні, зовсім ні.
Здається, вона звеселилась.
— Мама — вона звичайний апатрид. Хоч і класний інженер. Взагалі-то от цю романтичну історію я б із задоволенням розказала, але, на жаль, мало що знаю сама — з тата, ясна річ, нічого було не витягти, але і мама стосовно цього не дуже говірлива. Але… Слухай.
Вона прихилилась до нього.
— Взагалі-то тато… ну як сказати? Ну, він ризикував своїм становищем.
— Справді?
— Так! Але вони покохали одне одного, і він на ній оженився — наперекір всьому. Вони навіть… Ну, наскільки я знаю, вони пробували жити звичайним життям, у Єльні. А потім…
Вона вгляділась у панорамний дисплей, і Макс простежив за її поглядом — там у низьких хмарах показались вершки хмарочосів та миготливе плетиво авіапотоків…
Сам Смоленськ, або, як тут казали «Smolensk City», не викликав у Макса якихось особливих почуттів. Геть нічого автентичного в ньому не було — мегаполіс як мегаполіс. Не Мюнхен, звичайно, і вже ж не його рідний Бостон, а до отих колоніальних міст-континентів і рівняти нічого, та все ж… Ну, місто як місто — разів у два чи два з половиною зменш Вроцлав, і буде тобі Смоленськ. Єдина примітна деталь — зелених зон зовсім мало, хіба які вбогі алейки вздовж пішохідних доріг, поодинокі кущики попід стоянками, торговими центрами, гравістанціями… Та ще особливість — ота їхня Єльня. Своєрідне сіреньке передмістя, досить велике, низеньке, вкрай аскетичне. Переважали там невисокі будинки (рідко — вище двадцяти поверхів), але довжелезні, обрамлені інфолініями, майже зовсім без реклами, проте з позначками фірм на стоянках-дахах — ось тобі, мовляв, сектор RSK Group, ось Skytek Corporation, ось Okinawa Inc., Iowa. LLC, Union Cash, INN Entertainment, Al Anabar, Ball Aerospace, Voskhod. Net, Tyrell, Takashimaya Co., Soft Dreams Ltd…
А далі починалось місто як місто, звичайна тобі конгломерація — нема на що дивитись.
Проте Олю мов підмінили. Вона, здавалось, чхати хотіла на понурий мертвий Могильов, гнилі заболочені ліси, а тут оживилась, вовчі оченята сяяли. Вона крутила на всі боки головою, шпортала Макса і все тицяла пальцями в дисплеї… Ось вони заломили крутий пірует навкруг тонкого тьмяно-рубінового хмарочоса в низьких сизих хмарах, і вона затараторила:
— Ось дивись — це Royal Grand! Там у них казино і власна дрім-сітка, і там колись виступала Джесіка Гласс, прикинь? А ми з Тішкою, заціни, ми колись там трохи жили, в шикарному номері!.. Ну, не такому як у нас, але теж нічого, відривались на повну! Ну, прокручували справи, звичайно, але… Ну, нам тоді по п'ятнадцять років було — що ти хочеш? А он…
Ось вони прошмигнули над флуоресцентним куполом розважального комплексу, і Оля шпортонула Макса ізнов:
— Дивись, дивись! Це комплекс SMatch, ми малими набігали сюди з Єльні — хакали термінали і обжирались солодощами, рубались в ігрухи, закидалися дрімами… купити щось серйозне з нашими домашніми хаками було малоймовірно, але тусувались до світанку!.. Колись Тішку-дурнушку піймали з граймом і ледь не пристрелили на місці так я, прикинь, ВІДДАЛЕНО взяла в заручники там чоловік триста, поки та хвойда не змоталась… Мене тоді тато під арешт посадив, а Тішці…
Вона сміялась і плескала в долоні.
— Ось дивись, це хмарочос Iowa. LLC, його будували при мені — років тринадцять мені було… як мені хотілось тут жити!.. Блін, аж не віриться, що маю тепер хату у в сто разів крутішому!..
Отой у сто разів крутіший Олин хмарочос уже показався в мерехтливому плетиві авіапотоків, у низьких сіруватих хмарах — товстий і височенний, закручений у витончену спіраль відомчий хмарочос Skytek фірмового світло-салатового кольору. Оля, невимовно пишаючись, облетіла хмарочос, і «додж» виринув з тягучого пологу — стало добре видно, що різнобарвні концентричні спалахи по гранях темніших інфопанелей та світло-салатових дисплейних вікон — то не що інше, як мінлива голографічна реклама найновіших продуктів СкайАртс та їхнього «бідного родича» Soft Dreams Ltd. Об’ємні зображення з реклами плелися й тремтіли, займались та гасли, п’янили, мерехтіли, манили, манили й манили…, що-що, а справити враження «павукоподібні» добре вміли — це вже точно.
— То ти тут живеш, — шанобливо всміхнувся Макс.
— Так, — запишалась Оля. — Ну, тобто я живу у тебе, мій всемогутній Господарю, а так — маю тут апартаменти…
Макс пирхнув.
Вони шугнули над доволі просторою стоянкою на даху хмарочоса і повільно поповзли над нею в пошуках вільного місця. Аж тут Оля уважно вгляділась у головний дисплей і наблизила зображення… Скраю стоянки, одразу коло транспортних ліфтів, тинялась п’яти-шестирічна дівчинка в коротких салатових штаненятах та пухнастій чорній куртці з усміхненою Гретою-балаболочкою на спині. Дівчинка проходжувалась туди-сюди стоянкою і раз од разу, нудьгуючи, жбурляла перед собою іграшковий бол — той пролітав низенько над люмінесцентною розміткою стоянки, щоразу змінюючи її до невпізнаваності. Осьде бол шугонув у один бік, і вздовж його траєкторії по стоянці зацвів барвистий казковий луг із тендітними феями — вони пурхали над фантастичними квітами, махаючи прозорими крильцями… Осьо вже бол мчав назад до рук дівчинки, і луг безслідно зникав, гаснучи, а замість нього по стоянці плескались та переливались високі блідо-рожеві хвилі фентезійного океану — з них там та сям виринали красиві довгокосі русалки, пірнали ізнов у пінисту воду… Дівчинка в черговий раз піймала свій бол і підняла вгору кудлату голівку — струснула густими смоляними пасмами, примружила великі темно-карі оченята, вглядаючись у їхній завислий мобіль. Смаглява, чорноволоса, із кмітливими темно-карими оченятами й пухкими щічками — вона мала наскільки яскраво виражену «скайтеківську зовнішність», що Макс аж про себе всміхнувся. Звичайно, далеко не всі керівники Skytek були індусами, проте серед бізнесменів досі мав неабияку популярність жартівливий вираз «скайтеківська пика» або навіть «скайтеківська раса» — так уже склалось історично. Це Макса й розсмішило — він-бо знав, що ні сама дівчинка, ні її тато чи мама в не такому вже давньому минулому не мали до Skytek ніякого відношення…