Реактивний ранець. ЗАДІЯНО (ручні налаштування)
Автоматичне добивання. ТАК (ближній бій)
Автонаведення. ТАК (гармати)
Повідомлення. ТАК (голосовий чат/гарнітура)
Кількість гравців на арені. 10
Час місії. 30 хвилин
Максимальна кількість очок. 1000
Наклацавши собі все необхідне, Махду з Максом відправились у зброярню — Оля поплелась слідом. Їхній мех уже очікував там, поблискуючи темно-синьою бронею з палаючими логотипами British Technology, Iowa. LLC, Schofiled Tools та Soft Dreams Ltd… Макс підсадив Махду в кабіну, а службовець-консультант у фірмовому комбінезоні з барвистим метеликом Soft Dreams Ltd на спині поміг дівчинці пристебнутись та надіти на ручки рукавиці-маніпулятори з громіздкими датчиками, на голову — дисплейні окуляри з гарнітурою… Махду спритно під’єдналась до системи і здвигнула плечем, вміло повела руками в маніпуляторах — кігтясті лаписька меха здвигнулись із ледь чутним гулом сервоприводів, витяглись, почали розминатись, точно повторюючи рухи дівчинки. Махду вдарила лапою об лапу (ті страшно брязнули) і піднесла правицю меха до своїх очей — з неї вискочили три довжелезних сяючих кігті… Махду оглянула їх і діловито прицмокнула — кігті погасли. Затим малеча з неймовірно серйозною та зосередженою міною втупилась у протилежну стіну зброярні — там саме вбиралась у мех трошки старша дівчинка — круглолиця зеленоволоса японка. Махду спортивним рухом розім’яла шию і хижо підморгнула зеленоволосій, затим опустила лінзи окулярів. Японка так само кумедно (надзвичайно серйозно) кивнула у відповідь і почала й собі пристібатись…
Махду ж, повністю освоївшись із керуванням, зафіксувала захисну капсулу і опустила кришку кабіни — мех зблиснув примруженими очицями оглядових дисплеїв… Кліщі підйомника ухопили машину і підняли в десантний відсік, засяяв голографічний напис «готовність».
— Ну що, займемо наші місця? — всміхнувся Макс, узявши Олю під руку.
Вона озирнулась по зброярні — інші діти також або пакувались, або вже зникали у своїх відсіках — укомплектований мех із зеленоволосою японкою також шмигнув угору…
— Ти ніколи не рубалася в мехи? — спитав Макс.
— Ні, — здвигнула плечима Оля, — здається, в моєму дитинстві їх тут іще не було… з біса дорога розвага, — всміхнулась.
Вони взяли собі двомісну граві-гондолу і, всівшись, понеслись службовим тунелем на арену… Арена «Гефест» розташовувалась у підземних ярусах розважального комплексу і являла собою широке плато зі зловісних чорних скель, між яких палали ріки червонуватої та жовтогарячої лави… Над платом простиралось досить правдоподібне понуре небо в суцільних хмарах чадного попелу, а збоку навіть гримів та чадів чималий діючий вулкан. То там то сям між скель тяглися масивні труби, над ріками лави подекуди були перекинуті бетонні мости з тьмяними старомодними ліхтарями, а на рівній віддалі одна від одної чорніли гострі голки ретрофутуристичних свердловин із якимись господарськими будівлями.
Правила матчу були прості. Кожен із гравців мав із боєм зайняти свердловину і хакнути її контрольний термінал. Після цього свердловина починала качати «криптоній» (вигадану руду чи щось на кшталт того) гравцю або команді, котра її зайняла й зламала. За це нараховувались призові очки. Також очки нараховувались за пошкодження або виведення з ладу чужих мехів. Таким чином, можна було взагалі не займати свердловини, а лише нівечити мехи суперників. Або лише займати свердловини, уникаючи сутичок (якщо вдасться) — тактика насправді могла різнитись…
Оля з Максом шугнули на своїй гондолі над гарячою лавою та затінком зловісних скель — вдихнули прокопчене їдке повітря (абсолютно безпечне, звичайно — без усякого попелу, проте злегка ароматизоване заради ефекту) і врешті вгледіли над центром плато голографічний напис «ВИСАДКА…» — дисплеї гондоли засяяли, ввімкнулось її власне силове поле… Дисплеїв було три — один, найширший, показував всі закутки арени з камер дронів, інший — детальну карту арени з усіма необхідними позначками (в тому числі — гравців і контрольні точки, статистику), а найменший демонстрував зосереджене личко Махду всередині меха — камера була встановлена зліва над її голівкою.
Отже, почалась висадка… Мехи скидали з імпровізованих космічних кораблів просто з неба, чи то пак — зі стелі, і вони з гулом та гуркотом приземлялись у різних точках плато. Ось один хлопчик приземлився вкрай невдало і, похитнувшись, впав у потік лави — його мех затріщав, задимів і вийшов із ладу. Тут же з’явились дрони-евакуатори, підхопили захисну капсулу із хлопчиком і винесли за межі арени — хлопчик лиш розчаровано скиглив… Осьде десантувалась і Махду — її синенький мех ледь просів під своєю вагою, довкруг піднялась хмара сажі та пилу. Махду вправно підстрибнула і розвернулась — неподалік від неї приземлилась іще одна дівчинка… Махду вкрай спритно підбігла і з гулом та лязкотом підстрибнула, увімкнула реактивний ранець і підлетіла високо над скелею… і круто спікірувала на дівчинку. В польоті вона засвітила свої плазмові кігті на правій лапі меха і встромила їх у спину меха супротивниці, придавила його до землі своєю вагою і почала завзято шматувати… З меха дівчинки сипались іскри, мигнув спалах, і мех задимів. До місця бойовища підлетіли евакуатори і набита глядачами гондола. Імовірно, то були родичі дівчинки — вони співчутливо кивали і розпачливо сплескували руками — оператор-невдаха ж переносила поразку стійко, навіть всміхнулась у камеру…