Вона точно була незаймана, відома своїми грудьми (так би мовити), хай навіть «не такі численні», як у Діани. Уже зовсім скоро Ефесом поширився поголос, мовляв, тут спочила Діва Марія, а нащадки Деметрія й донині торгують статуетками не лише Діани-Артеміди, а й Марії.
Походивши Ефесом, повз його лазні, борделі й театри, починаєш розуміти, чому Римська імперія так добре вкоренилася на схід від Середземномор’я та протрималася там значно довше, ніж на заході. Римляни багато чого почерпнули від Греції, коли завоювали її. Вони прибули у світ, який уже був політично грамотний, високоосвічений і витончений. Вони прибули у світ міської культури.
Вони взяли грецькі установи, скопіювали, адаптували й понесли в Західну Європу. Щоправда, труднощів не уникнули, адже саме там зустріли людей, які ніколи не жили в містах, не мали уявлення про лазні, не знали й не цікавилися філософськими поняттями.
Це були стародавні племена Франції, Німеччини, Іспанії, Португалії, Бельгії, Британії, Нідерландів, Швейцарії, Австрії, Угорщини, Чехії та решти країн сучасного ЄС. За стандартами греко-римської культури ці народи були цілковитими варварами.
Без сумніву, сьогодні казати таке не зовсім політкоректно. Припускаю, знайдуться академіки, які почнуть розповідати, що їхня культура була так само високою та шляхетною, як і в загарбників, що їхні кострубаті скульптури аніскільки не гірші за римські, а якби ми лиш могли прочитати їхні рунічні карлючки, то побачили б, що вони несуть у собі літературні твори рівня Гомера й Вергілія.
Якось я мав прекрасну бесіду з месьє Жаком Лафарґом, завідувачем відділу античності в Ліонському музеї. У його розпорядженні неперевершена колекція гало-романських експонатів, але його політична психологія така, що він просто не може не порівнювати римлян з американцями.
— Їхня культура поширилася скрізь, — похмуро пробубонів він. — Зовсім як кока-кола чи Голлівуд сьогодні.
Упродовж усієї розмови він намагався переконати мене в дивовижності різноманітних кельтських знахідок, якими завідує. Приміром, є в нього бронзове ситечко для виготовлення вина, що свідчить про те, що галли пили й високо цінували вино ще до приходу римлян. Він розповість вам про надзвичайну майстерність, з якою кельти ще VIII ст. до н. е., коли Ромул ще смоктав вовчицю, виготовили бронзовий віз, кожне колесо якого зроблене із застосуванням техніки cire perdue, тобто його виливали у спеціальну форму.
На жаль, таке кельтофільство не надто переконало мене, як, власне, не переконувало воно й латинських поетів. Що далі на захід ішли римляни, то більш варварським був світ. Таціт зневажливо описує життя феннів — північного племені, яке ототожнюють із сучасними фінами. Він пише, що живуть вони в страшенних злиднях, не мають зброї, коней і домівок, їдять трави, одягаються в шкури, а за постіль їм править земля. Наконечники для стріл виготовляють із кісток, бо не мають металу. Їхні жінки ходять на полювання з чоловіками й дістають свою частку здобичі. Словом, безнадійні дикуни.
А от неримські племена, що жили ближче до імперії, здобули схвальні відгуки. Ми вже згадували, як Таціт писав про германців, їхні істеричні перепади настрою, понурі, безлюдні землі, порослі лісами чи затоплені болотами, їхню нікудишню скотину й бридкі пиятики.
Коли Август пояснює, чому не збирається завойовувати Британію, він каже, що звідти нема чого брати, крім собак, і вся та земля не варта й одного гарнізону. Крім того, римлянам було дуже гидко, що британці п’ють молоко! Фе, яка бридота!
Такими були варварофобні стереотипи римлян, і варварам — та й нам з вами як їхнім нащадкам — нічим крити. Вони не мали літератури й історії, крім того не могли особливо похизуватися живописом і скульптурою. Сьогодні нам відомо лише те, що вони багато віків воювали з римлянами, доки, зрештою, не здалися.
Римлянам знадобилося 200 років, щоб скорити кельтіберів і турдетанів у Іспанії. Проте навіть потому зосталися значні осередки опору, як-от Піренеї, де люди й сьогодні розмовляють баскською мовою, мовби нагадуючи нам про свою відмову здатися латиномовній армії, а іспанці й досі називають пиво кельтським словом cerveza. Насправді Юлій Цезар серйозно перебільшив свій успіх у галльській кампанії, боротьба там тривала навіть за Августа. А стосовно Німеччини, то нам відома історія Вара й Армінія.
Ми знаємо, проти чого боролися ті народи: проти римських легіонів, розкиданих по всій Європі безмежною жагою римської аристократії до завоювань.