От тільки не так зрозуміло, за що вони боролися. Сьогодні міркувати про якийсь дух доримського патріотизму чи націоналізму вважається чимось неприйнятним. Коли Таціт називає Армінія «визволителем Германії», можна припустити, що це анахронізм. Я ж бо не надто певний у тому. Без сумніву, причиною значної кількості повстань були не самі лише податки, а й глибоко вкорінене відчуття образи на те, що римляни скоїли з їхніми традиціями й самоуправлінням.
Одначе хай якими мотивами керувалися варвари, та вони програли, а згідно з панівною теологією тих днів, факт їхньої поразки доводив, що на те була воля богів.
Варвари програли, бо римляни переважали їх у військовому плані, тож щойно стало ясно, що війна за незалежність племен Північної Європи програна, їхня еліта вчинила так, як завжди чинить будь-яка еліта: продалася загарбникам і розпочала славнозвісний процес колаборації.
Розділ сьомий
Війна за еліти
Уявімо, ви вельможа з доримської Іспанії чи Франції й бачите на небокраї стовп куряви від легіонів, що наближаються до вашого сяк-так зведеного форту. Як ви почуватиметесь? Окрім жаху бути порубаним найлютішою машиною убивства у світі або розіпнутим за спротив, що ще ви відчули б?
На вас масивний золотий кельтський браслет і стильний шолом, у вас удосталь худоби й люба дружина. Причиною вашого опору, а заодно й страху перед римлянами є те, що ви вважаєте, ніби вони покладуть край запровадженому ладу.
Ви переконані, що римляни такі самі, як і всі ті, з ким вам випадало воювати у вашому примітивному житті, а їхньою головною метою є зґвалтувати ваших доньок, порізати худобу, а потім напитися смердючого пшеничного зілля з вашого черепа.
Щоправда, римляни були значно розумніші. Еліти вони не чіпали. З нескінченною хитрістю й глибокою впевненістю в продукті, який продають, вони залучали їх до співпраці й зачаровували. Римляни почали те, що сьогодні зветься битвою за серця й уми, і вийшли з неї переможцями.
Таціт докладно описав підхід свого тестя Агріколи, який романізував стародавніх британців між 77 і 84 роками н. е., приблизно за сорок років після завоювання острова. Його метою були не вожді; натомість він узяв їхніх синів, навчив вільних мистецтв і дуже зрадів, коли британці почали проявляти більше здібностей до вивчення латини, ніж галли. «Ті, хто ще нещодавно не сприймали нашої мови, нині стали майстрами красномовства», — пише він.
Убиратися в тогу стало знаком відмінності, а вже зовсім скоро, як пише цинічний історик, стародавні британці-дикуни запозичили й римські вади. Попри те, що вони перейняли портики, почали ходити в лазню та змили свої бойові фарби, саме за тих часів виникло явище, яке навіки стало прокляттям цих нещасних островів — elegantia conviviorum — звані вечері.
«І вони називають це цивілізацією (humanitas), — пхикає він, — коли ж насправді це є неприхованим рабством!»
Рабство чи ні, а місцевим франтам цього було мало.
Вони змінили стиль своїх гончарних виробів, вірування про померлих, ставлення до мертвих і коханих. Вони почали їсти хліб замість каші й пити вино замість пива, і весь цей час римляни непомітно заманювали їх усе далі, усіляко заохочували романізуватися та залишали при владі.
Нових богів римляни їм не нав’язували, маючи систему під назвою interpretatio, за допомогою якої варварських богів включали до римського пантеону. Приміром, галли дуже шанували бога на ім’я Луг, покровителя транспорту й торгівлі.
— Без проблем, — сказали римляни. — Вважатимемо Луга й Меркурія одним богом.
— Прекрасно, — відповіли галли й одразу кинулися виплачувати скажені суми на будівництво храмів Меркурія.
Римлянам було байдуже, яким богам поклонялися галли. Культи Тараніса, Епони та Суцелла не були нічим гірші за віру в Марса, Аполлона й Мінерву. Єдиною умовою було проведення ритуалів із наслідуванням римських традицій. Тобто ніяких відрубаних голів тварин і людських жертвоприношень. Усе інше можна.
Виявилося, вожді схибили, вважаючи, що римське завоювання покладе край їхньому правлінню. Вони дістали нову роль посередників між своїм народом і римлянами, а ще — нове джерело політичної підтримки в особі римлян і їхніх легіонів замість ненадійного простолюду Галлії, Іспанії, Германії чи Британії.
В обмін на допомогу з організацією виплати податків їм надали громадянство. А ще римляни вдалися до всіх можливих способів, щоб зберегти їм ілюзію самоуправління. Крім того, вони дали елітам нове бачення того, що означає бути людиною, і по всій імперії розбійники та злодії при владі стали послідовниками нового поняття humanitas — невід’ємного атрибута цивілізованої людини.