Проте й самі римляни, зі своєю примітивною економікою, розуміли, що, коли треба збільшити бюджетні видатки на армію, а коштів від податків не надходить, інфляції не уникнути. У майбутньому саме інфляція вкупі із супутньою їй економічною нестабільністю стане однією з причин краху імперії.
Попри всю ексцентричність методів оподаткування й дивні витрати римські імператори справді домоглися разючих економічних результатів. Протягом майже 100 років їм вдавалось утримувати рівень інфляції на нулі — у тому розумінні, що річний оклад легіонера становив 900 сестерцій. До нас не дійшли жодні докази інфляції в Західній імперії за часів Pax Romana. А на Сході вона становила якихось 0,85 відсотка.
Римська Європа була здебільшого доіндустріальним суспільством, у якому багатство генерувалося землею та працею. Однак римський мир виявився таким бездоганним і спокійним, що чимало хто збагатився до непристойності. Наприклад, у німецькому Трірі можна знайти надгробки винних магнатів, зведені приблизно 200 року н. е. Це величезні кам’яні скульптури кораблів, виконані по-дитячому наївно й натхненно, на них зображено померлих за перевезенням по Мозелю гігантських вантажів винних діжок. Є там і рельєфи, де їхні власники показані за столом, на який слуги вивалюють гроші з мішків.
Своєю кумедною вульгарністю ці зображення дещо нагадують надгробок Трімалхіона — багатія з Петронієвого «Сатирикона». Він уявляє, що його рельєф вирізьблять як годиться, тобто з усіма необхідними атрибутами: песиком, вітрильниками тощо, — на магістратському престолі в облямованій пурпуровим тозі. На пальцях у нього п’ять золотих перснів, він кидає людям гроші з мішка. Якщо ви не розумієте, як можна зображати пурпуровий і золотий кольори на надгробку, не забувайте, що надгробки в ті часи фарбували. Дивлячись на стародавні рельєфи, ми забуваємо, що їх наквацювали фарбами, наче пристаркувату кінозірку косметикою. Усі вони були разюче барвистими.
У цьому святкуванні життя та смерті в римській Німеччині криється щось дуже миле, невинне й цілковито дохристиянське. Це щира радість від виготовлення вина, радість від заробітку грошей і неквапне, розмірене плюскотіння весел човнів, що везуть Мозелем духмяний білий мозельвейн до Північного моря й далі в Британію або ж до Рони, а звідтіля — через Марсель до Середземномор’я. У цьому всьому немає жодних зайвих чеснот, лише чисте бажання святкувати. Виноробство — уже саме по собі є чеснотою, тож успіх виноробів благословляли самі боги.
Ці славетні морські подорожі стали можливими, либонь, завдяки римській армії, яка очистила річку від піратів. Рах Romana дав людям відчуття безпеки, тобто першу й найголовнішу передумову розвитку капіталізму та приваблення інвестицій. Окрім того, він дав ще й правову базу — римське законодавство, яке лишається одним із найбільших надбань сучасності.
Пріск, римський історик V ст., описує свою розмову з римським торговцем, який воював на боці варварів-гунів. Під час суперечки про переваги римського й гунського суспільства Пріск розігрує свій головний козир. Він наголошує, що існує безліч шляхів надати свободи, і перевага римського суспільства полягає в тому, що навіть померлі можуть розпоряджатися власним майном, адже закон вимагає діяти згідно із заповітом. По цих словах римський перебіжчик починає ридати й визнає, що римські закони найсправедливіші, а римський устрій найкращий.
І той старий гун мав рацію. Римляни надавали народам мир, недоторканність титулу й величезні території з прекрасним транспортним сполученням. Самим фактом оподаткування вони заохочували активну економічну діяльність, бо ж люди мусили ворушитися, щоб виконати свої податкові зобов’язання. Із запровадженням платні легіонерам бартерна економіка залізної доби монетизувалась, а поява грошей призвела до розподілу праці.
Прийшовши до Північної та Західної Європи, римляни знайшли там примітивне суспільство, що жило сільським господарством і грабунком. З появою романізованих міст, а заразом і базарного дня з’явилося уявлення про збут запасів із метою отримати прибуток.
Іншими словами, римляни заклали підґрунтя спільного європейського ринку, який діяв напрочуд успішно. От тільки керували вони ним без безглуздої метушні та обмежень, які спостерігаємо в сьогоднішній системі.
Здебільшого торгівля лишалася «целюлярною», себто локальною, та проводилась у межах одного міста чи гарнізону. Проте деякі торговці доставляли продукти в далекі краї. А повчальним прикладом цього римського досвіду є те, що ніхто не клопотав собі голову тим, щоб уніфікувати чи стандартизувати всі продукти.