Це храм, зведений на високій платформі, виконаний у типовому стилі епохи Августа: білий мармур, коринфські колони й широкі сходи від портика до землі. Сьогодні цими сходами човгають сандалі численних туристів, що прибувають помилуватися ідеально збереженою будівлею, відомою під назвою Мезон Карре і славетною своїми симетричними пропорціями.
Збудував її наш старий друг Марк Віпсаній Агріппа близько 20 року до н. е. 2000 років тому ці сходи, певно, були постійно слизькими від крові.
Перед храмом збиралися юнаки й дівчата у вінках і зі стрічками в косах. Вони співали обрядових пісень і махали руками в бік досить бридкої сцени.
В оточенні жерців у капюшонах, пожовуючи жуйку, стоїть здоровенний бугай. Це прекрасна тварина, вимита й прибрана до свята. Його чуб розчесаний, немов для виставки, тіло прикрашене червоними стрічками, роги позолочені, на спині постелене розкішно вишите рядно. Під час молитви жрець спершу посипає йому спину mola salsa — підсмаженим пшеничним борошном із сіллю (саме завдяки їй у сучасній англійській мові є слово immolation — жертвоприношення). Відтак він змочує лоб тварини вином і проводить по спині ножем.
Далі починається найважливіше. Вважали за гарну прикмету, якщо тварина висловить згоду на те, що її зараз принесуть у жертву. Для цього жерці мали одну хитрість. Один із них подавав бику жменю апетитного корму, через що той інстинктивно схиляв голову.
Неймовірно! Він кивнув, і — бах! — цієї ж миті тварину гатять сокирою та перерізають горлянку. Однак на цьому бійня не закінчується.
За допомогою гаруспіків (haruspices) — жерців, що ворожили на нутрощах — бика перевертають на спину, розпанахують і дивляться, чи є на кишках якісь аномалії. Якщо все було більш-менш гаразд, вважали, що жертва прийнята. Але хто прийняв смерть цього бугая? Кому присвячені його тельбухи?
Тієї самої пори далеко-далеко в Римі кімнатою крокує чоловік середнього віку, взутий у сандалії на високій платформі. Спокою йому не дає непристойна поведінка доньки Юлії, а також інтриги дружини Лівії й думки про обід.
Бугая офірували на честь імператора, і хай це й здається нам дещо дивним, для римлян усе мало логічний вигляд. Стародавній світ чимось нагадував індуїстську Індію своїми уявленнями про те, що божества оточують нас скрізь і можуть приймати будь-яку подобу. Так, на одному розі індійці могли поставити свічечку Ґанеші, помолитися Хануманові на іншому, а потім зі спокійною душею вирушити до храму Вішну. Так само й римляни вірили в те, що світ непередбачуваний, повний несподіванок і жахіть, тому й перестрахуватися від них не завадить.
Римляни прагнули, щоб боги були на їхньому боці, а зважаючи на те, що поклонялися вони їм правильно, по-римському, не так уже й важить, що то взагалі за божества. Приміром, деяких вони запозичили з Єгипту й Близького Сходу: Веспасіан шанував Ізіду, а Геліогабал поклонявся чорному камінцеві, знайденому в Антіохії. Багато римлян були прихильниками культу матері-богині Кібели, обряди на честь якої сягали такого шаленства, що учасники дійства відтинали собі яєчка, щоправда, з якою метою — нам досі не відомо. І навіть попри таке цей культ вважали в Римі прийнятним.
Отже, культ імператора певною мірою нагадував поклоніння будь-якому іншому божеству: як і бога, імператора також не видно, але він має значущий вплив на ваше життя. І це питання не так віри в зрозумілому нам сенсі, як поведінки. Римлян не цікавили глибинні аспекти віри чи внутрішньої духовності, вони ставили на відповідність обрядів і практик. Тобто, якщо ставишся до богів як слід, вони поставляться як слід до тебе, а якщо віддаєш належну шану імператорові й культу Риму, між тобою та Римською імперією пануватиме злагода.
Саме тому культ Августа й набув такого поширення в римських провінціях. Ми вже стали свідками того, як 19 року н. е. Кай Юлій Руф так зрадів своєму призначенню жерцем вівтаря Августа в Ліоні, що аж побудував на честь цієї події амфітеатр, арку й міст. У музеї в Майнці я бачив прекрасну тринадцятиметрову колону, оздоблену зображеннями двадцяти восьми богів і присвячену не лише Юпітеру Оптімусу Максімусу, а й імператорові Нерону.
Тільки замисліться над цим учинком: двоє нових громадян Риму Квінт Юлій Пріск і Квінт Юлій Акт — обидва, ймовірно, германського походження — відчували таку вдячність за свій новий статус, що на всі гроші, зароблені завдяки торгівлі з римськими солдатами, звели пам’ятник на честь одного з найбільш схиблених покручів у історії. Відомо, що Нерон убив свою матір, відлупцював вагітну дружину так, що в тієї стався викидень і вона померла внаслідок утрати крові, а також кастрував свого улюбленого раба, щоб одружитися з ним. Однак він був богом, утілював ідею Риму, тому також заслуговував на пошану.