Звісно, це була катастрофа, позаяк торговці забрали товари з ринку, унаслідок чого ціна на них зросла. Водночас постійно зростало число бюрократів, збільшуючи цю всю божевільню. Так, у IV ст. кількість посадовців, що керували усією імперією, зросла зі 150 до щонайменше 30 000. Амбітні батьки записували дітей у лави чиновників одразу після народження, щоб ті згодом стали бюрократами. Більше бюрократів означало менше податків державі, бо ж однією з переваг посади бюрократа було звільнення від оподаткування. Уже 400 року в Римі існувало 6000 посад, які вимагали статусу сенатора.
Чи не вперше Рим спіткала недуга, яку нині спостерігаємо не в одній європейській економіці: бюрократія розрослася до таких масштабів, що її головним завданням стало самозбереження.
Майже щоразу, як у Римі ставалась якась криза чи імператор втрапляв у халепу, у відповідь починалися утиски внутрішнього ворога — християн, оскільки ті були людьми з хибними віруваннями, а отже — причиною всіх невдач. 250 року імператор Децій видав наказ, згідно з яким кожен громадянин мусив виконати обряд поклоніння імператору. А щоб викрити непокірних християн, кожному поклонникові видавали посвідку про виконання обряду. Якщо хтось не міг надати такий документ, це означало, що він християнин і його треба переслідувати. 303 року, одразу після катастрофи з фіксацією цін, Діоклетіан розпочав жахливі гоніння християн.
Так могло тривати ще бозна-скільки, якби не рішення одного чоловіка, чиє відкрите проголошення своєї віри назавжди змінило світ. Щоправда, стосовно його мотивів досі точаться суперечки. Невже це правда, що перед битвою біля Мульвійського мосту 312 року він уздрів у небі хрест? Невже він дійсно побачив над сонцем напис: In hoc signo vinces — «Із цим знаком переможеш»? Чи, може, той напис був грецькою: Εν Τούτψ Νίκα? Думаю, що послання могло бути обома мовами, геть як субтитри до бельгійського фільму.
Одні твердять, що Костянтин усього-на-всього купився на загальну хвилю навернення в нову релігію, інші — що це був істинний прояв віри, бо ж на той час християнство ще не набуло значного поширення. Та хоч якими мотивами він керувався, навернувшись 312 року в християнство, Костянтин змінив усю ідеологічну основу Римської імперії. Перейшовши в монотеїзм і відкинувши старих богів, він заклав підґрунтя до тривалої зміни божественного статусу імператора.
Щоправда, зміна ця була не такою очевидною. Костянтин і досі мав статус надлюдини, він усе ще втілював верховне божество, його прославляли й зображали в скульптурах значно більших, аніж статуї Августа. Його обожнювали й вихваляли мало не з істеричним запалом. Річ у тім, що він прагнув використати нову релігію для поновлення слави Риму.
Однак у його підході була одна теоретична відмінність, яка відіграла свою роль тільки з часом.
Поклоніння імператору Августові саме по собі було політичним актом пошанування Риму. А християнське поклоніння не конче мало під собою якесь політичне підґрунтя.
Коли прийшли руйнівники Риму, багато з них були варварами, наверненими в християнство. Прихід християнства суттєво, хоч і не очевидно, зрушив підвалини, на яких стояла імперія, адже в той час, як усі поклонники імператора виказували свою відданість Риму, не всі християни були відданими імператорові.
Це стало початком кінця для тієї чарівної павутини, сплетеної Августом — напіврелігійних відносин між громадянами й владою. Це стало початком кінця для того яєчного білка, що тримав укупі весь пиріг.
На жаль, відтоді Європа так і не знайшла замінника тому згущувачеві.
Існували й інші важливі й значно очевидніші способи, якими християнство змінило уявлення про те, що означає бути римлянином. Уже на самому початку III ст., 206 року, християнський письменник Тертуліан з осудом писав про ігри й театр. За його словами, жінки мусять затуляти обличчя, а всі поганські оздоби та прикраси мають бути заборонені. Гадаю, зайве казати, що лазні стали вважати за щось непристойне.
Однак рух проти язичницької культури досягнув свого апогею лише після навернення Костянтина, і реакція на це не забарилася. 391 року останній імператор об’єднаної імперії Феодосій І у своїй промові оголосив жертвоприношення поза законом: відтоді забороняли забій худоби на честь будь-кого, навіть імператора. Крім того, він осудив милування красою класичної скульптури, стверджуючи, що «нікому не дозволено заходити у святилища й храми та підводити очі на статуї, створені людською працею».