XII ст. Візантія заново розцвіла за правління династії Комнінів. Зросло населення, сягнувши, за деякими оцінками, півмільйона людей. Візантійські стиль мистецтва й цивілізація заново проявили себе по всьому Середземномор’ю, в Іспанії, Венеції та на Сицилії, де й досі можна побачити чарівні мозаїки із зображенням Христа Вседержителя, як дві краплі води схожого на Баррі Ґібба з гурту Bee Gees. Утім, вже за династії Палеологів скрута повернулася.
Усе своє правління Мануїл II провів у турецькому підданстві, а Константинополь уникнув цілковитого зруйнування лише тому, що армію Баязида розбило значно могутніше військо Тамерлана під час Ангорської битви 1402 року. Читачі Марлоу пригадають, яке поетичне покарання спіткало султана Баязида за його ставлення до Мануїла: їх із дружиною замкнули в клітці, й він доволі сміховинно розбив собі голову об ґрати.
Проте найгірше було попереду: за наступника Баязида тиск турків став нестерпним. Чимало людей досі підсвідомо пригадують події вівторка 29 травня 1453 року. Ця ганебна дата навіки увійшла в історію.
Щоб збагнути, як низько впала насамкінець Візантія, слід ознайомитись із портретами східних римських імператорів на монетах, які карбували впродовж 1100 років. Ранні імператори круглолиці, гарно зображені — просто-таки бездоганний приклад римського карбування. А на монетах Мануїла II Палеолога ми спостерігаємо чудернацький банькатий портрет імператора, мовби намальований першокласником. А щодо його сина Костянтина XI, то той взагалі випускав якісь несміливі кавалки металу з карлючками.
Щоправда, неважко уявити, як він засмучувався, коли дивився на землі, що за його життя вже перебували під цілковитим контролем турків. Чув він і страхітливі розповіді про гармату, яку Мехмед II конструює в Румеліхісарі. Зброю розробляв угорський зброяр-перебіжчик Урбан. Вона мала 8 метрів завдовжки й могла стріляти 250-кілограмовими ядрами на цілу милю. Після сторіч експериментів турки нарешті знайшли те, що зможе пробити той славетний шістдесятиметровий мур Феодосія.
Поворотний момент облоги настав, коли Мехмед перевів свій флот по суходолу й пустив у Золотий Ріг, щоб мати змогу вести морський обстріл Константинополя з обох боків. Урешті, не керуючись чимось іншим, окрім агресії й бажання стерти з лиця землі невірних в ім’я Пророка, турецькі башибузуки прорвалися в місто та зруйнували останні залишки Римської імперії. Цей день дістав назву найтемнішого дня в історії світу. Кров лилася вулицями й стікала в Золотий Ріг.
Турки вламувалися в церкви й забирали людей, що ховалися там. Над жінками чинили немислиму наругу, а молодих дівчат і хлопчиків ґвалтували просто на вівтарях. У воді плавали сотні відрубаних голів, які венеціанцеві Барбаро нагадали гнилі дині в каналах його рідного міста.
Розуміючи, що місто втрачене, Костянтин XI скинув свої імператорські шати й кинувся в бій. Кажуть, що коли знайшли понівечене тіло імператора, Мехмед наказав настромити його голову на палю.
Дев’ять століть на величному куполі собору Святої Софії височів золотий хрест. Проте в самісінький розпал битви, поки довкола різали горлянки й трощили ікони, Мехмед звелів старшому імаму піднятися на кафедру й оголосити в ім’я Аллаха Милостивого й Милосердного, що немає іншого Бога, крім Аллаха, а Магомет є пророком його.
Без сумніву, цей день став одним із поворотних моментів історії. Крім того, Мехмед II прекрасно усвідомлював, чий спадок він завоював, тому й невдовзі оголосив себе «кайзер-і-румом», себто римським цезарем. Його спадкоємці мали цей титул аж до падіння Османської імперії 1922 року. Правдою є також те, що він був певною мірою людиною освіченою, знайомою з творчістю Гомера, мав власні портрети від Джованні Белліні й любив послухати, як йому читають Лівія та інших класичних істориків.
Поїхавши сьогодні до Стамбула, ви знайдете безліч людей, які гордовито наголосять на візантійській спадщині Османської імперії. Великі мечеті Сінана навіть попри мінарети явно скопійовані з багатокупольної структури собору Святої Софії. А в самому соборі кожен турецький гід не без гордощів розповість вам, що будівля Юстиніана давно упала б, якби не підпори, поставлені турецькими завойовниками.