— Я не заперечую, проте палія спіймано на кораблі, — мовив Міллер. — Нехай і капітан Боргуліс скаже свою думку.
Боргуліс довго не роздумував:
— Головне для мене — спокій і порядок на кораблі. Мені байдуже, що ви зробите з тим негідником. Аби лиш його не було на «Куретаке-Мару».
Викликаний на корабель представник адміністрації копальні перелякався і аж сичав од люті. Він підозрював, що палія підіслали власники сусідньої копальні, які позаздрили, що така вигідна справа вислизнула з їхніх рук. Пішов навіть у каюту, де сидів спійманий, і спробував щось випитати в нього. Проте молодий чоловік і далі лише зухвало посміхався.
— Я б його так припік гарячим залізом, що одразу б заговорив, — обізвався китаєць з Гонконга. — І по-португальському, і по-англійському.
— Чому він мовчить? — дивувався Габон.
— Мабуть, покровителі обіцяли йому безкарність, якщо він не пустить пари з вуст.
— Панове, — звернувся Міллер до бразільців, — це ваша справа. Спроба злочину трапилась на території Бразілії. Перш за все він хотів затримати відплиття корабля. Заберіть цього чоловіка звідси. Можете передати його у відповідні органи — ми не заперечуємо.
— Звичайно, — посміхнувся бразілець, — ми віддамо його куди слід. Зараз я викличу людей, які заберуть його.
Через півгодини в'язня вивели з каюти і по трапу повели вниз, де чекав джип з чотирма бразільцями. Вони посадили молодого чоловіка поміж себе й одразу рушили в напрямку джунглів. Капітан Боргуліс особисто подбав, аби ввесь екіпаж знав: палій зійшов з корабля живий і здоровий. Він-бо знав своїх людей найкраще.
Тим, хто затримав палія, Міллер заплатив по сто доларів, а капітан заплющив очі на велику пиятику, влаштовану з цієї нагоди. Зате протягом наступних днів вартові аж зі шкіри пнулися, щоб заробити подібну премію. Подальше навантаження «Куретаке-Мару» відбувалося чітко і без пригод.
Десь через годину після того, як бразільці забрали палія, до корабля під'їхав старенький автомобіль-всюдихід місцевої поліції. В ньому сидів комендант з двома поліцейськими.
— Я чув, ніби ви спіймали на кораблі небезпечного злочинця, — сказав начальник поліції. — Ми приїхали забрати його.
— Злочинця? — здивувався капітан.
— Так нам повідомили.
— Це якісь плітки. Хто вам таке сказав?
— Один робітник, який працює у вас.
— Певно, йдеться про того волоцюгу, що пробував украсти в боцмана пляшку горілки, — наче здогадався Антон Міллер. — Його спіймали на гарячому. Боцман мало не луснув зі злості, бо то була пляшка натурального віскі «Блек енд уайт».
— Де той чоловік?
— Я наказав своїм людям викинути його з корабля, бо не маю часу займатися кожним злодієм, — констатував капітан.
— Його справді вже тут немає?
— Всі члени екіпажу і навіть робітники бачили, як його зводили з корабля. Можете запитати в них.
— Якщо я знайду цього чоловіка на кораблі, ви матимете великі неприємності, — попередив комендант. — Краще видайте його добровільно.
— Пане комендант, — засміявся Боргуліс, — поліція завжди бажаний гість на нашому кораблі. І пляшечка віскі в мене завжди знайдеться.
— Зробимо обшук, — не поступався начальник поліції.
— Прошу, панове. Ввесь корабель у вашому розпорядженні.
Один з поліцейських, який досі розмовляв з робітниками, підійшов до свого начальника і щось тихо сказав йому на вухо по-португальському. Так швидко, що Міллер, який добре знав португальську мову, нічого не зрозумів. Після розмови з підлеглим начальник поліції відмовився від обшуку корабля, зате не відмовився від почастунку в капітанській каюті.
Запаси віскі Боргуліса були, мабуть, досить значні, бо представники влади пробули в нього кілька годин і потім не без труднощів зійшли по трапу на землю.
На додачу кілька зелених папірців знову перейшли з рук у руки, і на цьому інцидент був вичерпаний.
Радів тільки Фок. Він пояснював спільникам, що коли б не його задум видати палія власникові копальні, вони б мали великі неприємності. А головне — поліція тихенько випустила б його на волю.
— Наш пташок дуже розчарувався, коли ми випроваджували його з корабля. Він сподівався вийти звідси разом із комендантом поліції, який наперед узяв за це кругленьку суму.
— Можу побитися об заклад, — засміявся капітан, — що він так і не повернув її.
— Один він виграв, бо й від нас отримав дещо.
— А на додачу — моє віскі. Пили його, мов воду. Я навіть боюся, чи мені самому вистачить до кінця подорожі.
Проте віскі та інших трунків було на кораблі достатньо, і, закінчивши вантажити руду, капітан організував прощальну вечерю. Окрім трьох спільників, на ній були присутні також власники копальні. Всі були в чудовому гуморі, бо зиску — і то великого! — залишилось чекати зовсім недовго.