29 червня (за ст. ст.) розвідка, що вирушила з польського табору, наскочила на сильний передовий загін татарської кінноти, який змусив її одразу ж відступити і завдав шкоди незавершеним захисним спорудам. На другий день з’явилося чисельне військо козаків і татар. Видно було біле знамено кримського хана, і поляки більше не сумнівалися, що вся Золота орда взялася за зброю. З’явився сам Хмельницький, довго розглядав оборонні лінії поляків, розташування їхнього війська і пообіцяв ханові того ж дня пригостити його вечерею у наметі Фірлея. Діставши таке запевнення, татари кинулися туди, де тільки-но почалося спорудження укріплень. Сутичка виявилася запеклою і жорстокою, однак нападники відступили. На другий день татар підтримали козаки, та знову безуспішно. Вишневецький з невеликим загоном добровольців показував чудеса мужності й неодноразово відкидав ворога далеко од своїх позицій. Однак ті вдалі сутички не зменшували страху і занепокоєння коронного війська. Більшість жовнірів і навіть кілька старших офіцерів вимагали покинути лінію оборони і відступити в замок, який, здавалося, буде легше захищати. Вишневецький заперечив проти того. На його думку, суперник неодмінно дізнається про евакуацію табору, а це послужить сигналом для навального штурму і, можливо, такої ж поразки, як під Пилявцями. «Ми мусимо перемогти або загинути тут, де стоїмо, — казав він. — Покажемо, що польський жовнір, спішений чи за бруствером, не гірший воїн, ніж на коні чи в чистому полі». Він зумів переконати поляків у своїй правоті, а оскільки вони щохвилини сподівалися нападу, то цілодобово споруджували нові укріплення в тилу. Поскидавши свої оксамитові та шовкові доломани, найзнатніші магнати з лопатами і кирками подавали приклад іншим. Зі свого боку козаки і татари теж не дармували і дуже швидко наближалися. Тільки-но обложені викопали внутрішні шанці, відразу ж мусили покинути першу лінію оборони, яку зайняв ворог. Козаки не барилися. Під керівництвом перебіжчиків-чужоземців вони невтомно копали землю і споруджували кавальєри, що здіймалися над укріпленням поляків. З верху тих кавальєрів козацькі стрільці вбивали і ранили велику кількість обложених усередині табору. Марно поляки споруджували траверси для захисту від тих стрільців, довкола кожного намету насипали земляний вал, щоб не правити за мішень козацьким кулям чи стрілам. До тих усіх труднощів додався голод. Жодному обозу не вдавалося проникнути в табір. Показуючи жовнірам, що вони вміють також терпіти злигодні війни, регіментарі споживали конину, хоча й мали свої власні харчові запаси. Однак неспокій та відчай зростали з кожним днем; падали коні, позбавлені фуражу, трупний сморід сповнював табір. Ні з Варшави, ні від королівського війська не було вісток. Усі гінці, яких слали обложені, потрапляли в руки ворога, а той із радісними криками жбурляв їм перехоплені листи. Хоча й Фірлей сповнював свій обов’язок регіментаря і звичайного жовніра, у війську він не мав авторитету, його вважали заклятою людиною. Фірлей був лютеранин, і завзяті католики пов’язували всі невдачі військової кампанії з вибором на регіментаря єретика. За звичаєм перед його наметом був устромлений королівський штандарт. Його звалила блискавка, і цей випадок здавався в очах забобонних жовнірів віщуванням небесного гніву. Лише одна людина, Вишневецький, уміла піднести підупалий дух. Він завжди був у найнебезпечніших місцях, не втрачав спокою, навіть був веселий. Вистачало йому лишень з’явитися, як жовніри одразу ж забували про свої біди та страждання. В одній із вилазок він був поранений у ногу, проте, навіть залишаючись у своєму наметі, не переставав керувати військовою радою обложених. Якогось дня, коли, оточений воєначальниками, він закликав їх до стійкості, неподалік його ліжка впала стріла; вони перебували так близько від ворога, що ніхто не сумнівався, що стріла татарська. До стріли був пришпилений лист польською мовою. Він не був підписаний, але автор сповіщав, що його, шляхтича, лише необхідність змусила, як і багатьох інших, піти за Хмельницьким. Пройнявшись муками сумління, хоче послужити своїй вітчизні. Він попереджував полководців збаразького табору про те, що королівське військо наближається і перебуває за якихось шість-сім верств од них. Прибуття війська, говорилося далі, дуже збило войовничий запал козаків і татар. Ніхто не сумнівався у достовірності листа, який був, однак, доблесною вигадкою Вишневецького. Військо прийняло його з несамовитою радістю, а якийсь відважний шляхтич одразу ж погодився вирушити до короля, аби повідомити його про становище обложених. Як споночіло, він плавма перетнув болото і цілий день переховувався в очереті; а потім, коли знову спала темрява, переодягнувшись у селянський одяг, минув ворожі пости. Уникнувши небезпеки, дізнався, що король справді неподалік і незабаром до нього дістався.