1. Король повертає Запорізькому війську всі його колишні права та вольності і для цього надає йому новий привілей.
2. Король дозволяє збільшити кількість реєстрових козаків до 40 тисяч, причому територія для них буде визначена згодом. Воїни зможуть набиратися як із помість магнатів, так із земель його королівської світлості. Крім того, дозволяється усім мешканцям інших провінцій, які хочуть стати козаками, перевезти на Україну свою домівку та майно і записатися у реєстровці протягом поточного року, але не пізніше, бо тоді не матимуть права покидати землю, до якої належать.
3. Чигирин разом із своєю землею стає наділом гетьмана, і королівська світлість дарує його теперішньому гетьманові Запорізького війська благородному Богданові Хмельницькому, вірному підданому короля і Речі Посполитої.
4. Надається повна і беззастережна амністія за всі вчинки, пов’язані з останніми заворушеннями.
5. Така ж амністія надається шляхтичам, які воювали на боці Запорізького війська; той, хто під час останніх заворушень був позбавлений звання шляхтича, буде реабілітований на найближчому сеймі (ця стаття особливо стосувалася соцініанців, аріанців та різних єретиків, які знайшли притулок у козацькому таборі).
6. В головних містах постою козацьких полків жиди не матимуть права володіти землею, здавати її в оренду, селитися на ній.
7. Київський митрополит здійснюватиме верховне керівництво всіма релігійними справами в державі та в церкві, у польському королівстві та великому князівстві Литовському. Йому буде надане місце в сеймі.
8. Всі адміністративні посади на Київщині, Брацлавщині та Чернігівщині надаватимуться лише шляхтичам грецького обряду.
9. Єзуїти не матимуть права проживати в Києві та в інших містах, де є офіційні українські школи. Ці школи збережуть всі свої колишні привілеї.
10. Козакам не дозволяється продавати горілку вроздріб; вони мають право її переганяти чи продавати оптом.
11. Дані статті будуть ратифіковані сеймом. Між мешканцями України, коронним військом та Запорізьким військом запанує мир та щира злагода.
ОПОВІДЬ ЧЕТВЕРТА
Коли Ян Казимир вернувся із Зборова, столиця зустріла його не лише сумом та холодом, але ще й зневагою. Він зганьбив націю, відступив перед повсталими рабами, бунтівниками-підданими. Цей докір линув звідусіль — сатирами, піснями, карикатурами, зневажливими вигуками; а найбільш завзято нещасного короля ганьбили ті, хто не воював ні під Збаражем, ні під Зборовом, хто всупереч заклику взятися за зброю лишався у своїх замках. З великим піднесенням вітаючи Вишневецького, населення Варшави, здавалось, намислило ще раз зганьбити короля; та особливо вражений національний гонор обрушився на Оссолінського. На сеймі, що відкрився незадовго після укладення Зборівського миру, йому довелося зазнати всіх образ, яких можна завдати високому урядникові на цьому могутньому зібранні. Та жоден голос не запропонував розірвати ту угоду і ще раз спробувати щастя зі зброєю у руках. Угода була ратифікована без обговорення її статей: боялися, що в іншому разі беруть на себе частину відповідальності. Зате обговорювались та засуджувались різні факти політичного життя Оссолінського, їх немилосердно таврували. Сейм звинуватив Оссолінського у всьому, що той робив, і навіть у тому, що змушений був зробити. Відправив козакам королівський привілей. Казали, що це він підбурив їх до бунту. Лише йому приписували всі воєнні невдачі і забували, що саме вони перешкодили йому зібрати наймане військо і лише в останню хвилину дали дозвіл скликати ополчення. І нарешті йому докоряли, що він вів переговори з бунтівником, хоча, мабуть, завдяки стриманості цього бунтівника Річ Посполита могла далі існувати, а король був вільний. Оссолінський не довго пережив ті несправедливі нападки, анафему, проголошену всією нацією; він помер, сповнений відчаю, навіть не викликавши до себе співчуття, до останньої години переслідуваний сарказмом своїх ворогів:
На його могилі повторювали цей бездарний вислів Вишневецького.
Витримавши із взірцевим спокоєм кепкування та пародії, король поділяв почуття шляхтичів щодо Зборівського договору, і, якщо в скрутну хвилину трохи відчував вдячність до Хмельницького, то невдовзі про неї забув; пригадував лише ту сміливість, з якою підлеглий диктував закон своєму повелителеві. Вишневецькому не менш ніж Яну Казимиру хотілося взяти блискучий реванш. При королівському дворі та в сеймі вголос говорили про те, що цей мир тимчасовий, укладений внаслідок нагальної необхідності, що його треба розірвати, як тільки Польща буде мати змогу покарати збунтованих підданих. А поки що думали, яким чином позбавити козаків їхнього могутнього спільника — кримського хана.