Однак, незважаючи на причини, наслідки були дуже помітними, і режим Гілеаду не єдиний на той час відреагував на них. Наприклад, Румунія ще у вісімдесятих випередила Гілеад, заборонивши всі види контролю народжуваності, запровадивши обов’язкові тести на вагітність для жінок та прив’язавши кар’єрне зростання та зростання заробітків до фертильності.
Потреба в тому, що можна назвати послугами з народжуваності, була визнана ще в догілеадський період, коли її неефективно намагалися вирішити «штучним заплідненням», «репродуктивними клініками» та використанням «сурогатних матерів», яких винаймали з цією метою. Перші два пункти Гілеад вивів за межі законності як нерелігійні, але третій легалізував та просунув завдяки існуванню біблійних прецедентів; тож звичну для догілеадського періоду серійну полігамію замінили древнішою формою одночасної полігамії, яку практикували й у часи Старого Заповіту, і в дев’ятнадцятому столітті в колишньому штаті Юта. Як ми знаємо з історії, нова система не може бути накладена на попередню, якщо не запозичить із неї численні деталі — про це свідчать язичницькі елементи в середньовічному християнстві та виникнення російського КДБ з таємної служби царизму, яка йому передувала. Гілеад не був винятком із цього правила. Наприклад, його расистська політика була міцно вкорінена ще в догілеадський період, расистські страхи забезпечили частину того емоційного палива, яке дозволило перевороту в Гілеаді стати таким успішним.
Наша авторка тоді була однією з багатьох, і розглядати її слід у широких рамках того історичного періоду, частиною якого вона була. Та що ми знаємо про неї, крім віку, певних фізичних характеристик, які можуть належати будь-кому, та місця проживання? Небагато. Вона видається освіченою жінкою, наскільки можна назвати освіченою випускницю будь-якого північноамериканського коледжу тих часів. (Сміх, несхвальний гамір.) Але, як то кажуть, таких у лісах повно, тож це не допомагає. Вона не побачила можливості назвати своє справжнє ім’я, і справді — усі офіційні записи мали бути витерті зі вступом до «Центру перекваліфікації Лії та Рахілі». «Фредова» не дає нам жодного натяку, адже, як «Гленова» і «Ворренова», — це патронім, укладений з імені відповідного джентльмена та присвійного суфікса. Такі імена давали жінкам, коли їх приписували до господарства конкретного Командора, і забирали в них, коли ті йшли звідти.
Інші імена в документі теж не мають користі для справи ідентифікації та автентифікації. «Люк» та «Нік» не дали нічого, так само як «Мойра» і «Джанін». Є висока ймовірність того, що це були псевдоніми, ужиті для захисту цих осіб, якщо плівки будуть знайдені. Якщо так, це підтверджує нашу теорію про те, що плівки радше були записані всередині кордонів Гілеаду, а не поза ним, і переправлені назад контрабандою для використання підпіллям Мейдей.
Відкидання вищеназваних варіантів залишили нам тільки один шанс. Якби ми змогли встановити особу невловимого «Командора», це дало б нам змогу хоч трохи просунутися вперед. Ми припустили, що такий високопоставлений чиновник, напевно, входив до однієї з перших таємних експертних груп «Сини Якова», де виковувалися філософія та соціальна структура Гілеаду. Вони з’явилися незабаром після визнання збройного пату наддержав та підписання «Договору про сфери впливу» під грифом таємності, який дозволив наддержавам впоратися з численними повстаннями у своїх імперіях без ризику зовнішнього втручання. Офіційні протоколи засідань «Синів Якова» були знищені після Великої Зачистки середнього періоду, яка дискредитувала та ліквідувала багатьох творців Гілеаду. Однак доступ до певної інформації нам дає зашифрований щоденник Вілфреда Лімпкіна, одного з присутніх на засіданнях соціобіологів. (Як нам відомо, соціобіологічна теорія природної полігамності використовувалася як наукове виправдання ексцентричних традицій режиму, тоді як більш ранні ідеології послуговувалися дарвінізмом).
Із матеріалів Лімпкіна знаємо, що існує двоє вірогідних кандидатів, тобто тих, в імені яких є «Фред»: це Фредерік Р. Вотерфорд та Б. Фредерік Джадд. Не збереглося фотографій жодного з них, хоча останнього Лімпкін описує як претензійного нікчему і, цитую: «людину, для якої прелюдія — це виключно те, що колись грали музиканти». (Сміх.) Сам Лімпкін недовго прожив після заснування Гілеаду, і ми маємо його щоденник лише тому, що він передбачив свій кінець і віддав його своячці в Калгарі.