І Вотерфорд, і Джадд мають риси, на яких можемо зосередити увагу. Вотерфорд мав досвід у дослідженні ринку і, відповідно до слів Лімпкіна, був відповідальним за дизайн жіночого вбрання та ідею того, що Служниці мають носити червоне, — імовірно, це він запозичив від форми німецьких військовополонених у канадських «таборах для військовополонених» періоду Другої світової війни. Очевидно, саме він автор терміна «Участрата», можливо, запозиченого від популярної в останній третині століття гімнастичної програми. Однак церемонія з мотузкою — частина звичаю, популярного в сільській Англії сімнадцятого століття. Авторство терміна «Спасіння» також може належати йому, хоча ще до заснування Гілеаду він поширився з Філіппін, де вживався на позначення процесу знищення чиїхось політичних ворогів. Як я завжди кажу, у Гілеаді не було нічого оригінального, нічого властивого лише йому: його геніальність полягала в синтезі.
З іншого боку, Джадд, схоже, був менш зацікавлений у зовнішній обгортці й більше — у тактиці. Саме він запропонував використати невідому брошуру ЦРУ про дестабілізацію іноземних урядів як стратегічний підручник для «Синів Якова», і саме він укладав перші розстрільні списки видатних «американців» тих часів. Його підозрюють в організації Різні у День Президента, для якої необхідним було максимальне вторгнення в системи безпеки навколо Конгресу, і без котрої дію Конституції неможливо було б призупинити. Проекти Національних Вітчизн та єврейські човникові переселення теж були його, як і ідея приватизації системи єврейської репатріації, унаслідок чого багато кораблів із євреями було просто перекинуто в Атлантичний океан, аби збільшити прибутки. Зважаючи на те, що ми знаємо про Джадда, його це зовсім не бентежило. Він був жорсткою людиною, і Лімпкін приписує йому вислів: «Ми зробили велику помилку, навчивши їх читати. Ми не повторимо її знову».
Саме Джадду приписують розробку власне церемонії Участрати — на противагу її назві — з тією аргументацією, що то був не лише особливо жахаючий і ефективний спосіб позбутися підривних елементів, а й спосіб випустити пару для жіноцтва Гілеаду. Цапи-відбувайли були відомі в усі часи, і тих Служниць, яких завжди жорстко контролювали, мала тішити можливість час від часу розірвати чоловіка голими руками. Ця практика стала такою популярною та ефективною, що в середній період почала відбуватися регулярно — чотири рази на рік, під час сонцестоянь та рівнодень. У цьому відчувається відгомін ритуалів плодючості давніх культів Богині-Землі. Як ми почули на вчорашній дискусії, Гілеад був безсумнівно патріархальним за формою, однак мав деякі матріархальні прояви у своєму змісті, як і ті сектори соціальної матерії, які його породили. Творці Гілеаду усвідомлювали, що для запровадження дієвої тоталітарної системи, та й будь-якої системи загалом, принаймні привілейованій групі треба запропонувати певні свободи та переваги в обмін на забрані.
У зв’язку з цим, можливо, доречно буде зробити кілька зауважень щодо відомого жіночого органу контролю, відомого як «Тітки». Джадд, на думку Лімпкіна, завжди вважав, що найкращий і найекономніший спосіб контролювати жінок у репродуктивній та інших областях — через самих жінок. Існують численні історичні прецеденти; насправді, жодна імперія, встановлена силою чи якось інакше, не обійшлася без цього: контролю корінних жителів членами їхньої ж групи. У випадку з Гілеадом було чимало жінок, які прагнули працювати Тітками, чи то зі щирої віри в те, що вони називали «традиційними цінностями», чи заради переваг, які так могли отримати. Коли влада стає рідкісною, навіть її невелика кількість спокушає. Був і негативний стимул: бездітні, безплідні чи старші жінки, які були неодружені, могли служити Тітками й уникнути скорочення з подальшим засланням у сумнозвісні Колонії, що складалися з кочового населення, яке переважно формувало знецінені підрозділи токсичного очищення, хоча, якщо щастило, можна було отримати й менш небезпечні завдання, як-от збирання бавовни чи фруктів.
Отже, ідея належала Джадду, але втілення відзначене стилем Вотерфорда. Хто ще з експертів «Синів Якова» міг би запропонувати, щоб Тітки брали імена, похідні від комерційної продукції, доступної жінкам у період безпосередньо до Гілеаду, а отже, знайомі й приємні — назви косметичних ліній, сумішей для пирогів, заморожених десертів і навіть медичних препаратів? Це була блискуча ідея, яка підкріплює наш висновок, що Вотерфорд у період свого розквіту був людиною неабиякої винахідливості. Таким, по-своєму, був і Джадд.