Відомо, що обидва ці джентльмени були бездітними, отже, мали право на ряд Служниць. Ми з професором Бродом у спільному дослідженні «Ідея «сімені» в ранньому Гілеаді» зробили припущення, що обидва вони, як і багато інших Командорів, постраждали від вірусу, який викликáв стерильність, розробленого в таємних експериментах з розщеплення генів свинки. Цей вірус планували ввести у постачання червоного кав’яру для високопосадовців Москви. (Експеримент був зупинений після підписання «Договору про сфери впливу», адже вірус визнали надто неконтрольованим, отже, і надто небезпечним, хоча були й охочі розпорошити його над Індією.)
Однак ані Джадд, ані Вотерфорд не були одружені з жінкою, яка коли-небудь носила ім’я «Пам» або «Серена Джой». Останній варіант видається дещо злісною вигадкою авторки. Дружину Джадда звали Бембі Мей, а Вотерфорда — Тельма. Утім, остання колись працювала телеведучою саме описаного штибу. Ми знаємо це від Лімпкіна, який не раз робив уїдливі зауваження щодо цього. Режим старанно приховував такі відступи дружин еліти від ортодоксальності.
Загалом, свідчення радше вказують на Вотерфорда. Наприклад, ми знаємо, що він загинув під час однієї з ранніх чисток, напевно, незабаром після описаних авторкою подій; його звинуватили у схильності до лібералізму, несанкціонованому володінні великою колекцією єретичного ілюстративного й текстового матеріалу та в переховуванні підривного елемента. Це сталося ще до того, як режим почав проводити суди таємно, тоді їх ще транслювали по телебаченню, тож ці події через супутник були записані в Англії й нині зберігаються на відеокасеті в нашому Архіві. Знімки Вотерфорда не дуже якісні, але достатньо чіткі для того, щоб встановити: його волосся справді було сивим.
Щодо підривного елемента, у переховуванні якого звинуватили Вотерфорда, це може бути сама «Фредова», адже втеча могла надати їй такого статусу. Імовірніше те, що це був «Нік», який, судячи із самого існування цих касет, мав допомогти «Фредовій» утекти. Те, що він міг це зробити, свідчить про його участь у тіньовому підпіллі Мейдей, яке не було тим же, що й Підпільна Жінниця, але мало з нею зв’язки. Остання була власне рятівною організацією, перша — псевдовійськовою. Відомо, що чимало членів Мейдею просочилися до влади Гілеаду найвищих рівнів і влаштування одного з них на посаду шофера Вотерфорда — то був справжній успіх, до того ж подвійний, бо «Нік» мав водночас бути і членом організації Очей, як це часто було з водіями й особистими слугами. Звісно ж, Вотерфорд знав про це, але, зважаючи на те, що Командори високого рангу автоматично були керівниками Очей, міг не звертати на це особливої уваги, тож це не заважало порушенню, як він вважав, незначних правил. Як і численні Командори раннього Гілеаду, які згодом постраждали в чистках, він думав, що висока посада вбереже його від небезпеки. У середньому Гілеаді вони були вже обережніші.
Це все — наші здогадки. Припустимо, що вони правильні, припустимо, що так і є, що Вотерфорд справді наш «Командор» — це все одно лишає чимало білих плям. Деякі з них цілком могла заповнити наша невідома авторка, якби мислила по-іншому. Вона могла б чимало розповісти нам про те, як працювала Гілеадська імперія, якби мала інстинкт репортера чи шпигуна. Що б ми віддали нині хоча б за двадцять сторінок роздруківок з приватного комп’ютера Вотерфорда! Однак маємо бути вдячні за будь-які крихти, якими нас вирішила обдарувати богиня Історія.
Остаточна доля нашої оповідачки лишається незрозумілою. Чи перевезли її через кордон Гілеаду в тодішню Канаду і чи дісталася вона звідти Англії? Це було б мудро, адже Канада тоді не хотіла протистояти своєму могутньому сусідові, таких біженців завертали й видавали. Якщо так, чому вона не взяла із собою свою записану розповідь? Можливо, її подорож була раптовою, можливо, вона боялася перехоплення. З іншого боку, її могли схопити. Якщо вона справді дісталася Англії, чому не оприлюднила свою історію, як багато хто з тих, які вийшли в зовнішній світ? Вона могла боятися помсти «Люку», припускаючи, що він може бути ще живий (хоча це здається неправдоподібним), або навіть своїй дочці, адже Гілеад не гидував такими заходами й використовував їх, щоб відвернути негативну публічність в іноземних країнах. Відомо, що не один необережний біженець отримав долоню, вухо або ступню у вакуумних пакунках, сховані, наприклад, у бляшанці кави. Чи, можливо, вона була однією з тих Служниць, що після втечі мали великі проблеми зі звиканням до зовнішнього світу після того захищеного існування, яке вони вели. Вона могла стати кимось на зразок відлюдниці. Ми того не знаємо.