– ...Ось я й кажу, компаньєро. Перша "чіка" переконувала білявку щось зробити. Та, здається, соромилась. Але потім погодилась. Тоді сеньор зняв з себе брюки, і я побацчила його пеніс. Білявка невпевнено стала перед ним на коліна. Спочатку вона взяла пеніс у руки і почала його роздивлятися. Потім почала гратися з ним пальцями. Від цього пеніс сеньора напружився, став великий і твердий. Тоді підішла перша "чіка", поклала руку білявці на голову і легенько штовхнула уперед. Вона щось сказала російською. Білявла поцілувала пеніс сеньора губами. Потім торкнулася його язиком. Потім - о компаньєро! - почала вилизувати його від початку до самої голівки. І потім взяла його до рота.
Горін уважно слухав.
– Спочатку білявка спробувала засунути до рота цілий пеніс. Але він виявився завеликий і вона ледь не вдавилася. Тоді випистила частину пеніса на волю, Залишина у роті тільки голівку. З того, як рухалися її щоки я зрозуміла - білявка тримала голівку руками і лизала її зсередини.
Горін важко дихав.
– Але перша "чіка" знов підішла. Вона витягла пеніс з рота подружки і стягнула з нього шкірку. Аж потім знов поклала до рота білявки. А сама почала цілувати сеньора колишнього власника у губи. А сеньор опустив руку на її "чучу" і почав її гладити. А іншою гладив сідниці цієї жінки. І я зрозуміла, що сеньор кінчає. Білявка трохи злякалася, і хотіла випустити пеніс, але перша "чіка" - з темним волоссям - знов притримала її голову - і та почала ковтати сперму, що лилася до її рота. У цей момент, чорненька стала на коліна поруч з нею, відібрала в неї пеніс і поклала вже до свого рота, злизуючи залишки сперми. І тоді ці дві "чіки" лягли на підлогу удвох, так, що "чуча" кожної була напроти обличчя іншої. І почали лизати одна одну.
– Потім? - видавив з себе Горін.
– Потім вони знов помилися - усі разом - і десь пішли. Вони про щось говорили, але я запам'ятала лише одне слово - як же ж воно? Здається, "аеропорт"...
Горін напрягся. Змова. Буржуй спокушає двох радянських пілоток і примушує видати військові таємниці! Втім, може це й збіг обставин? Може емігрант просто хотів побавитися? А дівчата не виявилися морально стійкими? Раніш ніш повідомляти когось, треба розібратися самому. Може все обійдеться? А може він, Горін, розкриє серйозну справу і отримає орден Леніна?
Але тепер він не міг думати як треба. Він був занадто збуджений. Що робити?! Що? У пошуку відповіді, він озирав кімнату. Його очі зупинилися на інформаторці. Не розуміючи, що робить, він підійшов до жінки і спустив брюки. Швидким нервовим рухом він вставив пеніс до її рота.
Інформаторка не звикла сперичатися з начальством. Раніш, ще коли вона працювала прислужницею у плантаторському будинку, вона без жодних сперичань виконувала будь-які прохання старого пана. За першим його натяком вона йшла за ним до кабінету і нахилялася, підводячи довгу спідницю. Або сідала на масивний дерев'яний стіл і розводила ноги. Або старанно пестила його руками чи ротом.
Тепер, коли революція стільки зробила для неї, коли товариш Кастро подарував кімнату у центрі Гавани (їй, селянці!), коли революсіонаріос призначили її депутаткою міської ради, коли за співпрацю із КДБ росіяни надсилали їй спеціальний продовольчий пакет, вона не могла відмовити комуністу... а тим більше такому ввічливому компаньєро.
Горін тримав руками її голову. Його член виходив і знов заходив до її рота. Він брав її у рот наче у піхву - різко, нервово, жорстко. І вона старанно відповідала на його рухи.
Горін швидко кінчив, примусивши жінку проковтнути сперму.
– Нікому не кажіть про те, що сталося, - суворо наказав він.
– Я розумію, компаньєро, - серйозно сказала та. - Це потрібно для революції. Чоловіки не можуть без жінок... Навіть, коли вони комуністи. Це мій революційний обов'язок, компаньєро!
Горін вийшов з кімнати. Треба було поспішати. Треба якнайшвидше все перевірити. Аеропорт... найпростіше було б зателефонувати кубінським колегам, щоб вони оточили об'єкт і затримали трьох коханців. Але він занадто добре розумів: те що сталося будуть вважати його особистим пропахунком. Чим менше людей про нього знатиме, тим краще. До того, можливо, що вся ця "змова" - плід його фантазії... Він добре знав Гульнару Рахімову. Ця дівчина щиро вірила у комунізм, у радянську владу... Навряд чи вона стала б свідомо допомогати ворогові. Якби тільки з нею поговорити!
Горін сів до службової машини.
– До військового аеропорту! - гукнув він водієві.
Машина поїхала старою Гаваною. Вона рухалася повільно, надовго зупиняючись біля світлофорів, поступаючи шлях автобусам...
– Швидше! - гукнув Юрій.
– Але ж тут такий рух! - запротестував водій.
Горін дістав пістолет і притулив дуло до його потилиці.
– Зараз чотири сорок п'ять, - сказав Горін. - Якщо за тридцять хвилин ми не будемо на місці, я пристрілю тебе, як скаженого пса. Питання є?
Водій натиснув на газ.
Горін дивився на водія. Він міцно тримав у руці пістолет. Він бачив, як довге холодне дуло торкаються людського тіла. Цілком несвідомо він почав водити пістолетом по широкій потилиці водія. "В жінок це ерогенна зона, - чомусь подумав він. - А в чоловіків?"
Щоразу, коли Горін діставав зброю, його охоплювало якесь хвилювання, якесь незвичне збудження. Він міг хвилинами сидіти у кімнаті, торкаючись свого пістолета. Чистячи його, пестячи... І коли він приставляв зброю до жіночого тіла... Чи навіть до чоловічого.
Гаряче сонце палало у небі. Від спеки машина розпалилася. Горіну почало здаватися, що на водійському місці сидить жінка. Він почав ніжніше рухати зброєю - не залишаючи жодної крапки на потилиці.
Водій їхав на максимальній швидкості. Він на ввежав ані на дорожні знаки, ані на інші автомобілі. Пішоходи із криками втікали з тротуарів. Машини різко гальмували.
Горін продовжував свою страшну гру.
– Швиииидшееее, - з насолодженням шепотів він. - Поспішаааааай...
Рівно за двадцять одну хвилину машина зупинилася біля аеропорту. Горін вистрибнув з неї і побіг. Біля літовища застиг на місці: військовий літак піднімався у небо. Жодної помилки: це літак Рахімової та Гнатенко.
Горін підвів пістолет та вистрілив. Але запізно. Літак був вже занадто високо...
У пілотській кабіні було затишно. У кріслі першого пілота сиділа Галя. Гуля сиділа поруч. Пляченко - трохи позаду.
– Товариш Гевара хоче подивитися на Гавану з неба! - казала Галя. - Це - секретне партійне доручення. Я тільки що отримала дозвіл від Юри Горіна.
– Ну, якщо навіть товариш Горін дозволяє... - сказала Гульнара.
Пляченко поклав їй руку на плече і Гуля її погладила.
– Милий, - сказала вона. - Кієрес вольвер, керідо?
– Сі, карінья - відповів Петрусь.
Він підсунувся ближче. Обійнявши Гулю ззаду, він почав цілувати її потилицю. Потім шию. Потім вони почали цілуватися.
– Я ж так не зможу допомагати Галі, - жартівливо запротестувала Гуля.
– Нічого, я й сама впораюсь, - запевнила та. - Бавтеся собі як хочете.
Гуля обернулася до Пляченка. Вони обійнялися. Його губи цілували її обличчя. Його руки заволоділи її спиною та сідницями. Гуля скинула з себе формену сорочку та спустила спідницю. Вона жадібно притулилайся до українця.
Тепер вони роздягали одне одного.
Потім кожен почав вкривати поцілунками тіло партнера. Вони гралися, як хотіли. Їхні гарячі губи пестили найсолодші частини тіла, нічого не залишаючи поза увагою.
– Мені бракує твого рота... отут, - прошепотіла Гуля, притуляючи голову Пляченка до своєї розкішниці.
І він відгукнувся на заклик. Потім перегорнувся на спину. Тепер Гуля була понад ним. Не відриваючись від її статевих губок, він притиснув її голову до свого члена.
– Тільки не поспішайте... - попрохала Галя, - Я дивлюся за вами у дзеркало. Якумога повільно. Ну прошу...
І, пригадавши щось, додала:
– Транкіло, Педро, пор фавор!
Вона вела літак однією рукою. Іншу опустила попід спідницю. Вона водночас слідкувала за польотом та за друзями. Їй було добре.