Чи можлива взагалі така пригода?
Багато тварин, наприклад, личинки комах, жуки, жаби, деякі риби, переживають у замерзлому стані зимові місяці і навесні оживають. Останнім часом радянським ученим вдалося оживити водорості, бактерії, дрібних ракоподібних, які були знайдені в Сибіру, у вічномерзлих шарах торфу, де вони пролежали декілька тисяч років. Це оживлення організмів, що жили так давно, але в замерзлому стані зберегли свою життєздатність до нашого часу, навело автора на думку описати оживлення мамонта, якого експедиція Академії наук мала привезти в 1938 році з острова Врангеля. На жаль, експедиція виявила, що на острові під шаром прибережного галечнику лежав не мамонт, як повідомляли зимівники, а сучасний кит.
1940
ЗАГАДКОВА ЗНАХІДКА
Протягом перших двадцяти років XX століття англійський археолог А. Стейн організував декілька великих експедицій уздовж північного підніжжя гірської системи Куньлунь — Наньшань від Паміру на заході до міст Ланьчжоу і Лянчжоу в китайській провінції Ганьсу на сході.
Цю довгу смугу у Внутрішній Азії він вибрав для своїх досліджень тому, що уздовж неї колись пролягав «шовковий шлях», яким у середні віки постійно ходили каравани, поставляючи шовк та інші китайські товари в країни південної Європи. З Кашгару каравани неважким перевалом проходили до Фергани та Самарканду і далі через Мерв та Персію, обходячи з півдня Каспійське море, йшли на захід до Візантії та інших держав на берегах Середземного моря. Цією дорогою з Італії до Китаю пройшов у XIII ст. мандрівник Марко Поло, що описав цей шлях і своє перебування протягом декількох років у Китаї.
Природно, що уздовж такого великого і довгого торгівельного шляху повинні були існувати численні міста і селища, де каравани могли відпочивати, купувати провіант для людей, корм для тварин, міняти утомлених верблюдів, коней і мулів на свіжих, замінювати загиблих, отримувати провідників, у деяких випадках конвой, продавати частину товарів тощо. Але, починаючи з XVII століття, цим шовковим шляхом поступово перестали користуватися, і він занепадав. Розвиток мореплавства зробив зручнішим обмін товарами з Китаєм морськими шляхами замість довгого і важкого сухопутного, пролягаючого через ряд держав з різним політичним устроєм і різними умовами торгівлі та пропуску чужих караванів.
Стейн вибрав цю смугу Внутрішньої Азії для своїх досліджень саме тому, що сподівався знайти на шовковому шляху багато археологічних пам’яток у руїнах міст і поселень, цікавих і самих по собі, і для з’ясування питання про культурні і торгівельні зв’язки південної Європи з Китаєм, а також Китаю та Європи з Індією. Адже на той самий шовковий шлях виходили дороги з Індії через Гімалаї і Каракорум.
Експедиції Стейна були добре підготовані. Його супроводжували завжди два-три індійці, фахівці з топографічної зйомки, визначення висот, викреслювання карт. Вони й вели зйомку маршрутів експедицій, і звіти Стейна супроводжувалися хорошими картами. Стейн проводив також розкопки в руїнах населених пунктів на шовковому шляху. Ці розкопки дали великі і цінні колекції, що прикрасили музеї. У руїнах Стейн фотографував фрески на стінах, статуї божеств і героїв, архітектурні деталі. Свої подорожі він описував спочатку в коротких звітах, що друкувалися в журналі Географічного товариства в Лондоні, а після обробки всіх зборів і спостережень виклав результати у трьох багатотомних працях «Руїни пустельного Китаю», «Серіндія» та «Найвнутрішніша Азія», багато ілюстрованих краєвидами місцевостей і руїн, картами, світлинами фресок, статуй, картин, посуду, монет, рукописів, одягу, здобутих під час розкопок і при вивченні руїн.