У східній півкулі невдовзі після рішучого удару західного союзу, який знищив правителів цілого ряду держав, почалися хвилювання, що поступово переросли у громадянську війну, яка в деяких державах незабаром закінчилася встановленням народного уряду, а в інших затягнулася. Землетруси і дощі, що стали вже лихом на західній півкулі, почали розповсюджуватися, у міру розширення вогненної виразки розпаду, також на материки східної, хоча в слабшій формі. Населенню східних держав було вже відомо, що виникнення розпаду і знищення материків західної півкулі викликане злочинними діями союзу їх скинутих правителів. Тому переговори про переселення людей із західних материків на східні, до якого доведеться удатися, якщо розпад не зупиниться, зустріли прихильне ставлення народних урядів східних держав. На західних материках почали завчасно споруджувати кораблі і баржі для перевезення населення з його майном, худобою, машинами. Доводилося думати, що на цих кораблях і баржах з часом доведеться рятуватися всім уцілілим, якщо розпад розповсюдиться і на східні материки.
Так минали тижні і місяці. Виразка розпаду пожирала сушу західних материків поволі, але нестримно, отруюючи спекою, зливами і землетрусами все життя на тій площі, яка вціліла і постійно скорочувалася, де жити ставало все тісніше і голодніше. Але роботи зі спорудження плавучих засобів, з підготовки переселення і з добування прожитку проводилися за планом, без послаблень і підтримували енергію населення, не допускаючи виникнення відчаю та паніки.
Минув ще рік. Суша західної півкулі зникла, а населення опинилося на кораблях і баржах. Океан між материками обох півкуль мав значну ширину, і під час плавання декілька суден зі всіма пасажирами і вантажем було потоплено штормами. На східній півкулі переселенцям відвели найпівнічніший материк, бідно населений через холодний клімат і малородючі ґрунти. Але переселенці привезли з собою розбірні будиночки, сільськогосподарські знаряддя, худобу, добрива та насіння; була весна, і переселенці дуже швидко обробили всі зручні землі, показавши старожилам приклад планомірної організації колективної праці та інтенсивнішого використання земельної площі для максимального одержання продуктів.
Величезна виразка розпаду поглинула вже всі західні материки, тобто понад третину суші планети і десяту частину всієї її поверхні. Але повторна зйомка східної околиці виразки показала, що протягом кількох місяців ця околиця пересунулася на схід лише на відстань десяти-дванадцяти кроків, тобто навіть у межах можливої похибки вимірювань. З’явилася надія, що розширення виразки припинилося, що океан, який боровся з вогнем з усіх боків, подолав розплавлення кори. Населення, яке жило вже два роки в страшній тривозі і очікуванні загибелі в недалекому майбутньому, почало заспокоюватися. Проте група західних учених, що влаштувала станцію для точних спостережень на невеликому острові і готувала опис грізного явища для міжпланетного снаряда, не довіряла оманливій зупинці розпаду і продовжувала дослідження. У розпорядженні вчених були морське судно для роз’їздів і промірів, літаючий корабель для спостережень над вогненною виразкою з висоти і сейсмічна станція на дні глибокої шахти. Вони видавали «Бюлетень атомної небезпеки», який доводилося друкувати на судні, оскільки хід типографської машини на острові розладнувався від струсів. Спостереження цієї групи незабаром показали, що виразка розпаду перестала помітно розширюватися за рахунок площі океану. Це можна було пояснити дією його вод, що вторгалися з усіх боків і охолоджували розплавлену масу. Проте доводилося думати, що розпад, можливо, лише змінив напрям і замість периферійного і поверхневого зробився радіальним і глибоким. Посилилися удари землетрусів, що виходили з глибших шарів, а спостереження з літаючого корабля на великій висоті над вогненним морем виявили, незважаючи на завислу в повітрі постійну і густу пелену хмар, що кипіння вогненної маси посилюється. З вируючої поверхні час від часу виривалися вогненні фонтани, що виносили розплавлену масу вгору на чотири-п’ять тисяч метрів. З часом ця висота все збільшувалася. Ці постріли вогню, що нагадували сонячні протуберанці, разом з жарою примушували літаючий корабель під час спостережень триматися на висоті семи чи восьми тисяч метрів і вживати особливих запобіжних заходів. Дерево та інші займисті речовини довелося вилучити з конструкції корабля; двигун використовував, звісно, силу атомної енергії, а не пального.
Спостереження на дні шахти також показали, що кожен вогненний фонтан є продуктом сильного вибуху в результаті розпаду атомів на глибині і що цей розпад розвивається все глибше в тілі планети. Ставало цілком очевидно, що він продовжуватиметься, посилюючись, доти, поки не подолає сили зчеплення у вцілілій значнішій частині кори планети, і тоді планета вибухне, наче бомба, повністю розпавшись на дрібні частини, або ж тверда кора, розірвана вибухом на шматки, відокремиться, відкинута в різні боки, а внутрішня розплавлена частина планети перетвориться на деякий час на самосвітну зірочку.