Оглянувши місце, учені вирішили не зчищати зараз багнюку з яєць. Це могло пошкодити намоклу шкаралупу. До ранку багно мало застигнути, і тоді його легше буде знімати шматками, обережно і не поспішаючи. Брезент витягли з води і розстелили сушитися.
Тим часом Попов пройшов на схід від стану, де він напередодні знайшов у барханних пісках кілька палеолітичних знарядь і залишив їх на піску, щоб легко знайти це місце і почати правильну розкопку.
Знаряддя — грубі наконечники стріл, велике вістря списа і декілька шкребків — лежали, ледь виступаючи з піску, на найнижчій частині навітряного схилу одного з барханів. Геолог швидко знайшов це місце і спочатку не повірив своїм очам: замість семи-восьми предметів, залишених напередодні, він побачив аж десятки їх. Мабуть, у цьому місці колись була ціла майстерня первісної людини. Свого часу майстерню засипав, насунувшись, великий бархан. Багато століть, перевіваючись вітрами, поволі переміщувався пісок. Напередодні, коли тут були геологи, навітряний схил бархана почав сходити з місця, де була прихована під піском первісна майстерня. Минулий ураган майже очистив від піску стародавні знаряддя і камені, частково вже розколені, колись принесені сюди первісними майстрами. На гранях, створених людиною при оббивці знарядь, виднілися сліди полірування їх піском.
Попов захопив декілька зразків знарядь, щоб показати їх товаришам і почати розкопки. Це було перше відкриття залишків палеолітичної людини в Гобі, і воно дуже втішило ученого. Тепер і він привезе з експедиції хорошу здобич.
1947
ПОЛІТ ПО ПЛАНЕТАХ
Нещодавно у мене був цікавий гість — один з льотчиків Головного управління Північного морського шляху. У своїх польотах над Льодовитим океаном вони вивчають стан і переміщення крижаних полів, знаходять зручні шляхи для суден, що прямують із заходу і сходу в гавані узбережжя Сибіру, в гирла великих сибірських річок, для доставки товарів, для постачання працівників полярних станцій і місцевого населення і для вивозу різних вантажів, що прибувають по сибірських річках.
Цей льотчик бував у мене перед Вітчизняною війною, коли він брав участь в льодових розвідках «полюсу недоступності» і у пошуках невідомих земель серед льодів — земель Андрєєва і Санникова. Тепер, опісля стількох років, він знову відвідав мене.
— Я нещодавно повернувся з дуже цікавого, навіть надзвичайного польоту, — повідомив він, привітавшись зі мною.
— Невже знайшли, нарешті, загадкову Землю Санникова? — зрадів я. — В якому місці? У вигляді згаслого вулкана — так, як я описав у своєму романі?
— На жаль, Землі Санникова ще не знайшли, — посміхнувся мій гість. — І я боюся, що цієї землі взагалі вже немає, що вона, як запевняють наші гідрологи, розтанула у зв’язку з потеплінням Арктики.
— Так, вони гадають, що ця земля складалася з викопного льоду, як деякі інші острови Льодовитого океану, котрі тануть на наших очах і зникають. Але щодо Землі Санникова це ще потрібно довести.
— Ми були набагато далі, аніж ви думаєте. Я брав участь у польоті по планетах нашої Сонячної системи.
— Що ви кажете?.. На якому снаряді?
— Ракетному, реактивної дії. І політ був вдалий. Як бачите, я повернувся живий і неушкоджений.
— На якій же планеті ви побували? Ймовірно, насамперед на нашому супутнику — Місяці?
— Місяць цікавий лише для геологів. На ньому немає ані повітря, ані води, ані життя. Ми були значно далі, — ми відвідали Меркурій, Венеру і Марс.
— Оце то політ! Розкажіть же подробиці — яка швидкість руху, способи посадки і старту снаряда, його захисту від космічних променів? Яка апаратура?
— Про це зарано говорити. Ракета зі всіма особливостями її обладнання — наше радянське досягнення останнього часу. Ось усе, що можна сказати вам про снаряд.
— А спостереження на планетах? Про них можна розповісти?
— Це можна. Скоро буде опублікований науковий звіт, який складають наші учені, учасники польоту. Я можу повідомити лише свої враження — не ученого, а тільки помічника штурмана, який бачив усе на власні очі й чув деякі пояснення вчених — астронома, геолога, палеонтолога.
— Розкажіть! Слухатиму з величезною увагою.
