Ніхто не мав гадки, що Мама Ґранде може вмерти, крім членів її поріддя і неї самої під впливом старечих осторог отця Антонія Ісабель. Але вона була переконана, що житиме понад сто років так само, як її баба по матері, яка в війні 1875-ого року дала відсіч патрулеві полковника Авреліяна Буендії, обкопавшись у кухні свого маєтку. Тільки в квітні цього року Мама Ґранде зрозуміла, що Господь Бог не дасть їй змогу зліквідувати в відкритій сутичці орду масонів-федералістів.
У перший тиждень недуги родинний лікар підкріпляв її гірчичниками й вовняними шкарпетками. Був це лікар з діда-прадіда, що здобув свій ступінь у Монпельє, противник медичного поступу з філософських міркувань, протеже Мами Ґранде, яка не допускала іншої лікарської практики в Макондо. Колись він об’їжджав містечко на коні, відвідуючи своїх похмурих підвечірніх пацієнтів, і природа обдарувала його батьківством численних чужих дітей. Але артрит зашморгнув його в сітку, так що згодом він став лікувати пацієнтів на віддаль засобом здогадів, посередників і записок. Викликаний Мамою Ґранде, він переправився через майдан у піжамі, спираючися на дві палиці, і влаштувався в спочивальні хворої. Тільки, коли він здав собі справу, що Мама Ґранде на порозі смерти, він наказав принести скриню порцелянових баньок з латинськими написами і протягом трьох тижнів мастив умирущу всілякими академічними пластрями, клясичними мікстурами і маґістральними супозиторіями. Потім він став прикладати вуджені ропухи на місце болю і п’явки на нирки аж до того ранку, коли він став перед вибором: закликати цирульника, щоб пустив їй кров чи отця Антонія Ісабель, щоб вигнав злих духів.
Ніканор вибрав закликати священика. Десяток найсильніших Ніканорових людей принесли його з парафіяльного дому до спальні Мами Ґранде в скрипучому плетеному кріслі-гойдалці під пліснявим балдахином, уживаним для великих оказій. Дзвінок маслосвяття в літеплий вересневий ранок був першим гаслом для мешканців Макондо: коли зійшло сонце, майданчик напроти дому Мами Ґранде скидався на сільський ярмарок.
Віджив ніби спогад інших часів. До сімдесятого року життя Мама Ґранде справляла день народження найдовшими і найбучнішими за людської пам’яті ярмарками. Виставляли для люду величезні обплетені бутлі горілки, різали худобу на міському майдані, і розміщена на столі оркестра грала три дні без угаву. Під закуреними мигдалевими деревами, де в перший тиждень століття отаборювалися леґіони полковника Авреліяна Буендії, розташовувалися продавці кукурудзяної каші, булок, кров’янок, грінок, м’ясних пиріжків, катальонських ковбас, карибаньйоль, маніокового хліба, сирників, пундиків, кукурудзяних млинців, листкових тістечок, свинячих ковбас, супу з тельбухів, кокосових ласощів, вина з цукрової тростини і розмаїтих дурничок, блискіток, абищиць і дрантя, квитків на півнячі бої та льотерійних білетів. У метушні гамірливої юрби продавалися іконки-скапулярії з образом Мами Ґранде.
Урочистості починалися два дні завчасу і кінчалися в день народження тріском фоєрверків і родинним балем у домі Мами Ґранде. Дібрані гості і законні члени родини, щедро обслуговувані байстрючим плем’ям, танцювали під ритм старої піянолі, устаткованої модними валками. Мама Ґранде керувала святкуванням з глибини залі. Умощена в фотелі з полотняними подушками, вона непомітно давала вказівки правицею, оздобленою перснями на кожному пальці. У ту ніч вона узгоджувала шлюби на наступний рік, іноді потураючи закоханим, але переважно з власного надхнення. На закриття річниці Мама Ґранде виходила на балькон, прикрашений ґірляндами і паперовими лампіонами, і шпурляла монети в юрбу.