Ця традиція перервалася, почасти через постійну жалобу в родині, а почасти через політичну непевність останніх часів. Нові покоління знали тільки з переказів про ті блискучі святкування. Не судилось їм також побачити Маму Ґранде на співаній Службі Божій, де представник цивільної влади обмахував її віялом. Їй одній надано привілею не ставати навколішки навіть у мить Піднесення чаші, щоб не заваляти свою спідницю з голляндських волянів і накрохмалену підтичку з батисту. Старі люди пригадували, мов галюцинацію молодости, двістіметрову доріжку з рогожі, яку простелили від родинного дому до головного вівтаря у той вечір, коли Марія дель Росаріо Кастаньєда-і-Монтеро поховала батька і верталася застеленою вулицею, осяяна своєю новою гідністю, переображена на Маму Ґранде у двадцять два роки життя. Це середньовічне видиво належало тоді не тільки до історії родини, а до історії нації. Чимраз більш невиразна й віддалена, ледь видима на своєму бальконі, що потопав у пополудневій спеці в гераніях, Мама Ґранде розпливалася в власній леґенді. Носієм її авторитету був Ніканор. Існувала неписана обітниця, формульована традицією, що в день, коли Мама Ґранде запечатає свій заповіт, спадкоємці влаштують тринічну народну гулянку. Але було теж відомо, що вона постановила виявити свою останню волю лише кілька годин перед смертю, а ніхто не думав поважно, що Мама Ґранде може бути смертна. Аж тільки цього ранку, пробуджені дзвінком маслосвяття, мешканці Макондо переконалися, що Мама Ґранде не тільки смертна, а таки справді вмирає.
Пробила їй година. На полотняному ложі, по вуха в алойній масті, під балдахином з запорошеного крепу, вона ледь-ледь показувала ознаку життя кволим віддихом своїх матріярхальних грудей. Мама Ґранде, яка до п’ятдесяти років давала відкоша найпалкішим залицяльникам і яка була так щедро обдарована природою, що могла б сама вигодувати ввесь свій рід, конала бездітною дівою. У хвилину маслосвяття отець Антоніо Ісабель мусів попросити допомоги, щоб намастити їй долоні священною олією, бо від початку агонії Мама Ґранде не розмикала стиснених кулаків. Зусилля племінниць не допомогли ані трохи. Під час змагання, вперше за тиждень, умируща притиснула до грудей руку, оздоблену сузір’ями дорогоцінних каменів і, вп’явши безбарвний зір у небог, сказала: "Грабіжниці”. Тоді вона вздріла отця Антонія Ісабель у літургійних ризах та прислужника з сакраментальним приладдям і прошепотіла з сумирним переконанням: "Вмираю”. Тоді вона зняла з руки перстень із першим своєю вагою діямантом і дала його постриженій у послушниці Маґдалені, якій він належав як останній за чергою спадкоємиці. Та це був кінець традиції: Маґдалена зреклася спадку на користь церкви.
На світанку Мама Ґранде попросила, щоб її залишили на чотири очі з Ніканором, якому вона мала дати останні вказівки. Протягом півгодини, у повному опануванні своїх здібностей, вона розпитувала про стан своїх справ. Вона дала спеціальні накази, як розпорядитися її тілом, і на кінець піднесла справу відсиджування над мертвим. "Мусиш дивитися пильно, — сказала вона. — Замкни під ключ усі дорогоцінності, бо люди часто приходять у дім не на те, щоб віддати шану покійникові, а щоб обкрадати”. За якусь хвилину, на самоті із священиком, вона склала розлогу, щиру і докладну сповідь і причастилася, трохи пізніше, в присутності небожів. Власне, тоді вона попросила, щоб її посадовили в ротанґове крісло-гойдалку, бо хотіла висловити свою останню волю.
На двадцять чотирьох аркушах Ніканор дав списати чіткою рукою докладний звіт про стан її маєтків. Із спокійним подихом, в присутності лікаря та отця Антонія як свідків, Мама Ґранде продиктувала нотареві список своїх маєтків, першого й єдиного джерела її величі та авторитету. Зведена до реальних вимірів, фізична спадщина сходила на три енком’єнди, надані Королівським патентом на початках Колонії, які з бігом літ розрослися під пануванням Мами Ґранде у складній грі вельми корисних шлюбів. На цій території без визначених меж, що, здебільша лежачи облогом, обіймала п’ять муніципальних округ і де ніколи не засіяно ні одного зерна коштом власників, жили орендарями триста п’ятдесят дві родини. Щороку напередодні своїх іменин Мама Ґранде виконувала єдиний свій акт влади, без якого землі повернулися б у державні руки; інкасацію оренди. Сидячи в унутрішньому коридорі свого дому, вона особисто приймала заплату за право мешкати на її землях так, як протягом кількох століть предки її приймали її від предків орендарів. Під кінець третього дня патіо було захаращене свиньми, індиками і курми та принесеними в дар десятиною й первоплодами різних продуктів землі. Правду кажучи, це був єдиний урожай, що його колинебудь збирала родина з мертвих від самого початку земель, що на око обраховувалися на яких сто тисяч гектарів. Але історичні обставини склалися так, що в цих межах виросло й процвітало шість поселень району Макондо, включно з муніципальним центром, дарма що кожний, хто мав дах над головою, мав право власности тільки на саму забудову, земля бо належала Мамі Ґранде і їй сплачувалося оренду достеменно так, як уряд платив їй за вулиці, якими користувалися мешканці.