Гадаю, що кілька годин я проспав, переможений шампанським і безгучним блиманням екрана, а коли прокинувся, у голові тріщало. Пішов у туалет. Через два сидіння позаду мого стара голландка з одинадцятьма валізами лежала у кріслі, негарно розкинувши ноги. Вона була схожа на мерця, покинутого на бойовищі. На підлозі, посеред проходу, валялися її окуляри для читання з коралями із різнобарвних намистинок, і я на якусь мить відчув утіху від того, що не підняв їх.
Давши вихід зайвині шампанського, я вразився, побачивши самого себе у дзеркалі — непристойного й бридкого, і здивувався, що завдані коханням збитки можуть бути такими жахливими. Зненацька літак пішов у піке, потім вирівнявся, наскільки зумів, і далі полетів вистрибом. Засвітився наказ повернутися на своє місце. Я вискочив наче ошпарений, плекаючи ілюзію, що тільки боже збурення розбудить красуню і вона з переляку шукатиме прихистку в моїх обіймах. Поспішаючи, я мало не наступив на окуляри голландки, мене б це втішило. Проте я вернувся назад, підняв їх і поклав їй у пелену, зненацька пройнявшись до неї вдячністю за те, що вона не вибрала сидіння номер чотири раніше за мене.
Сон красуні залишався непорушний. Коли рух літака стабілізувався, я ледве не піддався спокусі розбуркати її під будь-яким приводом — єдиним моїм бажанням в останню годину польоту було побачити її пробудженою, навіть якщо вона розгнівається, аби я міг повернути собі свободу й, можливо, молодість. Проте не вистачило мені духу. “Чорт візьми, — мовив я собі з глибокою зневагою. — Чому я не народився Тельцем!” Вона прокинулася без сторонньої допомоги тієї ж миті, коли спалахнуло повідомлення про посадку, і виглядала такою гарною і свіжою, немовби спала у квітнику. Лише тоді я усвідомив, що сусіди у літаку, так само як і старі подружжя, після пробудження не говорять одне одному “доброго ранку”. Не зробила цього й вона. Зняла маску, розплющила сяючі очі, підняла спинку сидіння, відкинула плед, стріпнула своєю гривою, яка розчесалася сама по собі під власною вагою, знову поставила на коліна кофр, швиденько нанесла непотрібний їй макіяж, чого їй вистачило якраз для того, щоб не дивитися на мене, доки відчиняться двері. Тоді вдягнула жакет з рисячої шкіри, пройшла майже впритул до мене, зронивши звичне в таких випадках вибачення чистою іспанською, якою говорять в Латинській Америці, і пішла геть, навіть не попрощавшись, не подякувавши принаймні за все те, що я зробив, аби наша ніч була щасливою, і назавжди зникла у джунглях Нью-Йорка.
З іспанської переклала Галина Грабовська.
Журнал "Всесвіт" №9-10 2007 р.