— Що сталося?
— Вночі вона відчула пахощі троянд, — пояснив старий Хакоб.
— Тоді має померти півселища, — зауважив дон Максімо Гомес. — Сьогодні про це тільки й мови.
Старому Хакобу коштувало великих зусиль програти ще одну партію, щоб не образити суперника. Потім він поставив на місце стіл та стільці, зачинив крамничку й подався шукати кого-небудь, хто чув запах. Зрештою лише Тобіас твердив це з певністю. Отож старий Хакоб попросив, аби той завітав до нього начеб ненароком і розповів усе його дружині.
Тобіас виконав обіцянку. О четвертій, причепурений для візиту, він з’явився у галереї, де дружина старого Хакоба лагодила костюм майбутнього вдівця.
Тобіас увійшов так тихо, що жінка аж підскочила.
— О, господи, — зойкнула вона, — я подумала, що то архангел Гавриїл.
— А от і ні, уявіть собі, — відказав Тобіас. — Я прийшов, щоб розказати вам дещо.
Жінка поправила окуляри й повернулася до своєї роботи.
— Я й так знаю.
— А от і ні,— заперечив Тобіас.
— Вночі ти відчув пахощі троянд.
— Як ви здогадалися? — похнюпився Тобіас.
— В моєму віці, — мовила жінка, — маєш стільки часу, щоб думати, що зрештою стаєш ясновидицею.
Старий Хакоб, котрий підслуховував їхню розмову, притуливши вухо до перегородки, випростався присоромлений.
— Ну що скажеш, жінко, — гукнув він через перегородку. Тоді вийшов у галерею. — Виходить, це не те, що ти думала.
— Хлопець бреше, — не підводячи голови, заперечила стара. — Він нічого не відчув.
— Це сталося близько одинадцятої, — проказав Тобіас, — я саме відганяв крабів.
Жінка закінчила латати комір.
— Брехні. Всі знають, що ти базікало. — Вона перекусила зубами нитку й подивилася поверх окулярів на Тобіаса. — Не можу тільки збагнути, навіщо ти завдав собі клопоту — змастив голову вазеліном та ще й почистив черевики — і все це лише задля того, щоб прийти сюди й образити мене.
Відтоді Тобіас почав стежити за морем. Він підвішував гамак у патіо і чекав цілу ніч, дивуючись із того, що відбувається в світі, коли люди сплять. Протягом багатьох ночей він чув відчайдушне шкребіння крабів, які намагалися видряпатися на підпірки для плодових дерев, поки, стомившись, нарешті не припиняли свої спроби. Він взнав, як спить Клотильда. Помітив, що її схоже на звуки флейти хропіння робилося дедалі пронизливішим у міру того, як посилювалася спека, і зрештою переходило в одну безперервну монотонну ноту, яка проймала задушливу липневу ніч.
Спершу Тобіас стежив за морем, як людина, котра добре його знає, — втупившись у якусь точку на видноколі. Він бачив, як змінюється забарвлення моря. Бачив, як воно завмирає і як знову стає пінистим та брудним, випльовуючи всілякий мотлох, коли зливи вивертають його нутрощі. Поступово він навчився стежити за морем, як людина, котра знає його якнайкраще, — навіть не дивлячись у його бік, а проте не забуваючи про нього й уві сні,
У серпні померла дружина старого Хакоба. Вранці вона лежала мертва у своєму ліжку, і її довелося, як і інших небіжчиків, кинути в море без квітів. Тобіас чекав. Він чекав так довго, що очікування поступово перетворилося для нього на спосіб існування. Одної ночі він спав у гамаку і раптом відчув, що в повітрі щось змінилося. Це нагадувало миттєвий спалах, наче в давні часи, коли навантажений гнилою цибулею японський пароплав викинув свій крам біля входу в бухту. Потім запах посилився і вже не розвіявся до світанку. Тільки упевнившись, що може вхопити його своїми руками й показати будь-кому, Тобіас скочив з гамака і увійшов до кімнати, де спала Клотильда. Він кілька разів потряс її.
— Ось він.
Клотильда мусила відсторонити запах пальцями, наче павутиння, щоб сісти. Відтак знову відкинулася на тепле простирадло.
— Хай йому чорт, — пробурмотіла вона.
Тобіас метнувся до дверей, вибіг на вулицю й загорлав. Він горлав щосили, потім глибоко вдихнув повітря і загорлав знову, нараз замовк на якусь мить і вдихнув ще глибше: запах з моря не зник. Але на його крик ніхто не озвався. Тоді він став стукати в усі будинки підряд, навіть у ті, де ніхто не жив, — його стукіт злився з гавканням переполошених собак, і зчинився такий гармидер, що збудив ціле селище.
Багато хто не почув запаху. Але інші, особливо старі люди, спустилися на берег, щоб зазнати насолоди. Це був стійкий аромат, і в повітрі не зосталося місця для колишніх запахів. Дехто, втомившись від таких емоцій, повернувся додому. Більшість же лишилася досипати на березі моря. Вранці запах зробився таким чистим, що шкода було дихати.
Тобіас проспав майже весь день. Клотильда захопила його зненацька в годину сієсти, і надвечір вони бавилися в ліжку, не причинивши двері у патіо. Спершу кохалися як хробаки, потім, як кролі, і нарешті, як черепахи, поки світ не посмутнів і надворі посутеніло. В повітрі й досі стояв слабкий запах троянд. Час від часу до кімнати долинали звуки музики.