— Ця бомба не вибухне, поки не ввімкнуто механізм, не будь дитиною! Постав мерщій в ногу маслянці!
З тихим буркотанням Дрюс упаяв металеві закрайці бомби в Джонову ногу на кілька дюймів нижче коліна. Грошмен посмикав, щоб упевнитись у надійності кріплення, а тоді покрутив збоку ручку і відтягнув блискучу цапфу. Почулося сухе клацання всередині бомби, яке засвідчило, що механізм заведено.
Джон міг лише безпорадно спостерігати, навіть його голосова діафрагма була притиснута магнітним полем. Він підозрював з самого початку, а тепер остаточно упевнився, що його втягли у щось інше, ніж «секретний бізнес».
Магнітне поле зникло, і він одразу запустив свої екстензорні двигуни, щоб рушити вперед. Грошмен витяг з кишені пластмасову коробочку і поклав великий палець на клавішу зверху.
— Не сіпайся, залізяко, цей маленький радіопередавач настроєний на приймач у бомбі, що в твоїй нозі. Варто мені натиснути на клавішу, ти злетиш хмарою диму і просиплешся зливою гайок та болтів. — Він зробив знак Дрюсу, і той відчинив двері комірчини. — Якщо ж надумаєш-таки виказати геройство, зваж на нього.
Грошмен тицьнув великим пальцем у якусь невиразну масу на підлозі: там лежав чоловік невизначеного віку, в брудних лахах, єдиною виразною прикметою якого була міцна прикріплена до грудей чорна бомба. Він сліпо вирячився запаленими очима і приклався до майже порожньої пляшки віскі. Грошмен захряснув двері.
— Цей один просто бездомний пияк, якого ми затягли сюди, одначе для тебе, Венексе, це не міняє справи, чи не так? Він — людина, а робот не може вбити жодної людини! Бомба, прикріплена до пияка, настроєна на ту саму хвилю, що і твоя, якщо відмовишся співробітничати з нами, йому вибухом вирве в грудях дірку на два фути.
Джон боявся зробити зайвий порух. Уся попередня розумова підготовка, так само як і «схема-92», уведена в мозок, забороняла йому завдавати шкоди людській істоті. Він відчув, що потрапив у пастку, полонений цими людьми для невідомої мети.
Грошмен відсунув брезент і відкрив нерівний отвір у бетонній підлозі, що вів кудись під землю. Чоловік жестом підкликав Джона.
— Цей тунель розчищений десь на тридцять футів, далі — завал. Розбери каміння і землю, поки досягнеш стічної каналізації, та повертайся назад. І тримай язик на запоні. Надумаєш повідомити фараонів, злетиш у повітря разом із тим старим алкашем. А тепер — рушай!
Прохід був свіжовикопаний і підпертий пакувальними клітями зі складу нагорі. Він упирався в стіну вологого піску та каміння. Джон. почав її розгрібати, користуючись візком, що йому видали.
Він уже чотири рази наповнив візок і саме насипав його вп’яте, коли відкопав руку — металеву роботову руку зеленого кольору. Він підсилив світло ліхтарика в чолі й уважно розглянув руку — сумніву не було. Прокладки в місцях зчленування, заклепки в основі великого пальця незаперечно засвідчували — відірвана кінцівка належала роботу Венексу.
Швидко, але обережно він розгріб пісок з камінням під знайденою рукою і відкопав решту робота. Тулуб понівечено, проводи обірвано, кислота з акумулятора витекла крізь рвану дірку в боці. З безмежною ніжністю Джон від’єднав кілька проводів, що ще з’єднували шию з тулубом, і поклав зелену голову на візок. Вона сліпала очима на нього, як череп, — фотозатвори до кінця розкриті, але жодних ознак життя в електронних лампах очниць.
Він саме зішкрібав багнюку з номера на проламаній пластинці на грудях, коли до тунелю спустився Дрюс і спрямував на нього промінь ліхтарика.
— Облиш гратися з цим брухтом і копай далі, інакше скінчиш так, як він! Тунель має бути готовий цієї ночі.
Джон склав розрізнені частини на візок з піском і камінням і покотив його в кінець тунелю, глибоко замислившись. Загиблий робот — жахлива річ, до того ж це був один з представників його родини. Одначе з цим роботом було щось негаразд, якесь непорозуміння, зокрема, номер на його пластинці — 17, адже Джон добре пам’ятав той день, коли двигун, що замкнувся внаслідок проникнення води, заподіяв смерть Венексу-17 в Оранжевому морі.
За чотири години Джон довів тунель до старої гранітної стінки стічної каналізації. Дрюс дав йому короткий ломик, і він підважив кілька великих брил, щоб утворився отвір, у який можна пролізти.
Коли він видерся назад до офісу, то начебто випадково роззирнувся, опускаючи ломик на підлогу біля ніг, і примостився в кутку на кучугурі піску з камінням. Тоді повертівся, всідаючись зручніше, а пальцями намацав від’єднану шию Венекса-17.