Як би там не було, під час сніданку ми вирішуємо відправити до танкістів нашу делегацію і обережно пояснити їм, що ми не прості солдати, а курсанти-випускники, тільки без знаків розрізнення, і цим покласти край всяким спробам поводитися з нами запанібрата. Офіційно на рівні командирів полків цього, звичайно, зробити не вдасться — секретність.
У делегацію потрапив і я.
Танкісти зустріли нас захопленим лементом.
— Піхоті привіт!
— Броня міцна, і танки наші швидкі. А наші люди, що вже там казать!
— Випити піхоті! — Розпорядився стрункий солдат-танкіст, і десятка три солдатських фляг, наповнених чимось запашним і дуже знайомим, потягнулися з усіх боків.
Одначе ми були серйозні і запрошення не прийняли. Де це бачено, щоб без п’яти хвилин офіцер з солдатами пив, та ще з чужими?
— Товариші, — суворо почав Гена Охріменко, голова нашої делегації, — ми хоч і не маємо знаків розрізнення, проте ми курсанти-випускники.
Дружний регіт був йому відповіддю.
— І ми, братику, без п’яти хвилин офіцери, та тільки в солдатських погонах. Ми — Харківське гвардійське танкове командне училище. Ми вчора також делегацію до сусідів-десантників відправляли. Думали їх на шлях істинний наставити. Та тільки й вони майже офіцери з Рязанського вищого повітрянодесантного училища. А далі випускники Полтавського зенітно-артилерійського училища. А он там — сумські артилеристи. І всі також в солдатських погонах.
— Ну що ж, давайте сюди ваші фляги. Вип’ємо.
— Ваше піхотне здоров’я.
Випили.
— Що ж ви, соколи, тут робите?
— Офіційно це називається перепідготовкою на нову бойову техніку, а неофіційно — показуха в честь славного ювілею рідної радянської влади.
Ще випили. З ранку не дуже добре йде. Однак пішло.
Ось у чому розгадка! До великого п’ятдесятиріччя готується грандіозний спектакль, а ми — його учасники. Статисти на масових зйомках.
— Має бути небачений балет. Військ зберуть стільки, скільки ніколи не збирали.
Настрій наш, незважаючи на випиту горілку, погіршився. Бо ж ми добре знали, що таке показуха і як до неї готуються.
2
Вночі в наш табір нагрянули незліченні колони 120-ї гвардійської Рогачевської мотострілецької дивізії — «придворної» дивізії командувача Білоруського військового округу. У кожному окрузі є така «придворна» дивізія. У Московському це 2-а гвардійська Таманська мотострілецька імені Калініна. У Прикарпатському округу — 24-я залізна Самаро-Ульяновська мотострілецька. У Київському — 41-а гвардійська танкова. Дивізії ці створені для показухи. Паради, демонстрація сили, урочисті церемонії, відвідування вищих осіб держави — їхня доля. В Радянській Армії «придворних» дивізій дев’ять. Утримуються вони за повним штатом, тобто по 12 тисяч осіб в кожній.
Зараз напередодні великого ювілею було визнано за необхідне розбавити «придворні» дивізії ще і курсантами-випускниками і навіть молодими офіцериками на солдатських ролях.
На величезних територіях відбувалося переформування військ, призначених для дій на головному напрямку грандіозних навчань «Дніпро». Десь зовсім поруч знаходилося польове управління 38-ї армії. На період проведення навчань до складу 38-ї армії увійшли кращі з «придворних» дивізій Радянської Армії: 41-а гвардійська танкова, 79-я, 120-я, 128-я гвардійські мотострілецькі, 24-я Залізна мотострілецька, ракетна і зенітно-ракетна бригади, номерів яких я не знав, 27-а гвардійська гарматно-артилерійська бригада прориву, 963-й винищувально-протитанковий артилерійський полк і численні частини бойового забезпечення: армійська рухома ракетно-технічна база, армійська рухома зенітно-ракетна база, полк зв’язку, понтонно-мостовий полк, кілька саперних, хімічних, ремонтних, транспортних, евакуаційних та інших батальйонів. 38-я армія мала в своєму складі кілька окремих мотострілецьких батальйонів, безпосередньо підпорядкованих командувачу армією. Ці батальйони імітували штрафну піхоту: їх мали використовувати в самому пеклі, там, де розвідка проґавила або артилерія недопрацювала.
Поруч з нашою 38-ю армією йшло переформування ще трьох армій, що разом склали 1-й Український фронт, який був частиною сил «Східних».
На правому березі Дніпра розгорталися «Західні». Правда, не було у них тієї сили. І танків новітніх не було. І в якості солдатів вони використовували просто солдат.
Війська все прибували. Кожного дня, кожної ночі, кожної години. Під час підготовки до операції «Дніпро» Радянська Армія була повністю небоєздатною: для укомплектування «балетних дивізій» — курсантів випускників військових училищ не вистачало, тому до показухи були залучені десятки тисяч офіцерів Прикарпатського, Київського, Білоруського і Прибалтійського військових округів. А округ — це група армій. Уявляєте собі групу армій, з якої забрали кілька тисяч офіцерів?
Куди ж тоді солдат дівати? На збирання врожаю! На цілину! На картоплю!
Щороку Радянська Армія кидала на збирання врожаю сотні тисяч солдатів і тисячі автомашин. Для таких дій в Радянській Армії спеціальний термін був — картопля в мундирі. У рік великого ювілею з’явилася можливість кинути не десятки, а сотні тисяч солдатів. І тому цей рік рекордів був і роком рекордного врожаю. До слова кажучи, у нас за будь-якого року врожаї були рекордними. Тільки нікому було їх прибирати.
Таке вільне поводження радянського Генерального штабу з офіцерами і солдатами найбільш потужних військових округів, які протистоять агресивному блоку НАТО, ще раз підтверджувало, що в Генеральному штабі в агресивність НАТО не надто вірили.
3
Чи знаєте ви, як танки під водою ходять? Коли не знаєте, доповідаю. Танк герметизують, а на башту встановлюють трубу. З цієї труби повітря всмоктується в бойове відділення, а звідти надходить в силове відділення, в двигун. Вихлопні гази виштовхуються двигуном прямо у воду. Перед входом у воду водій налаштовує спеціальний прилад, гіропівкомпас, на який-небудь предмет на іншому березі. Стрілка приладу під водою показує водієві напрямок на цей орієнтир. А на березі командний пункт розгортають, який стежить за рухом кожної втягуючої труби над поверхнею води. У разі чого командний пункт допомагає по радіо водіям точно підтримувати напрямок руху під водою: «Двісті дванадцятий, лівіше! Лівіше, твою мать!»
Коли двигун заглухне під водою, то водолази зачеплять танк тросами і тягачі витягнуть його на берег. Ось і вся наука. Біда в тому, що танк, яким би важким він не був, все ж міхур з повітрям, та й дно річки — також не укочений ґрунт. І тому його зчеплення з ґрунтом під водою менше, ніж на суші. Тому водіння під водою вимагає великої практики: трохи сильніше притиснув важіль, і танк вже затанцював під тобою, повернувся бозна знає куди. З танком на бетоні такі ж фокуси відбуваються. Водій звик всім тілом на важіль тиснути. А на бетоні трохи придавив — ось танк і в кюветі. Он їх скільки в Чехословаччині по укосам валялося!
Солдату втовкмачують, що краще під водою важелів і не торкатися. Йде танк криво, і хрін з ним. Якось та виберешся на інший берег. А коли і братися за важелі, то зовсім трошки. Пояснюй не пояснюй, а він все тисне корпусом, як звик. У моїй пізнішій практиці один досить тямовитий солдатик, який навіть і російську розумів, ганяв танк під водою годину десять хвилин при переправі через річку метрів шістдесят шириною. Спочатку він танк розвернув проти течії. Йому вліво командують, він тоді танк за течією розвернув — все він уздовж річки ходив, ніяк поперек встати не міг. Це ще і від швидкості таке йде: скинути оберти ніяк не можна — двигун захлинеться. Так він і крутився, то за течією, то проти неї, поки нарешті не вибрався на той же берег, звідки і увійшов в воду. Поки він «танцював» в воді, дві роти батальйону його чекали, в воду не могли увійти, а одна рота, яка переправилася до нього, звичайно ж, посередниками була списана, оскільки не мала ніякої підтримки.