Пошана батальйону була виявлена небувала. Шлях батальйону розчищають дві артилерійські бригади і вісім артилерійських полків, 612 гармат для одного батальйону. Крім того, прямо до берегового зрізу був висунутий танковий полк і прямою наводкою лупив по цілі на тому березі. 600 гармат і майже 100 танків для підтримки 300 бійців! Таке буває тільки на показових навчаннях в честь великого ювілею.
Наші бронетранспортери, ламаючи прибережні кущі, не зменшуючи швидкості, влетіли у воду, піднявши стовпи дрібних бризок і, немов крокодили, кинулися до ворожого берега, який окутаний димом розривів. Пні і стовбури дерев, вивернуті розривами, злітали високо в небо. Осколки снарядів сипалися безперервним дощем, іноді долітаючи мало не до середини ріки.
За планом бронетранспортери мали дійти до середини ріки, і в цей момент артилерія мала перенести вогонь в глибину, даючи можливість батальйону подолати другу половину шляху і висадити десант на берег. Бронетранспортери досягли середини, а артилерія й не думала переносити вогонь. Навпаки, темп вогню зростав. Чи то артилерійські спостерігачі проморгали, чи то батальйон хвилини на дві-три раніше в воду увійшов, проте так чи інакше пливти далі було не можна, і бронетранспортери закружляли на місці, борючись з сильною течією Дніпра і натикаючись один на одного.
Все це відбувалося прямо біля урядової трибуни. Генеральний секретар здивовано глянув на міністра оборони, а той крикнув в мікрофон щось таке, що передати на папері немає рішуче ніякої можливості, тільки від цього стрілянина моментально замовкла. Десятка три гармат безладно продовжували стрілянину, та основний хор замовк. Поступово й решта гармат невпевнено, сором’язливо змовкли.
Бронетранспортери тим часом продовжували свої піруети на воді. Командир батальйону, видно, не наважувався дати команду «Вперед», бо дідько її, артилерію, знає — замовкла, а зараз раптом знову заговорить. Та й за інструкцією він міг перетинати середину річки, лише переконавшись, що артилерія дійсно перенесла вогонь в глибину. Та артилерії потрібно дві-три хвилини на зміну прицілів, і в очікуванні цього батальйон баблявся в річці. На тренуваннях все це було так добре, а тут на тобі...
Нарешті, артилерія повільно, ніби неохоче, почала обстріл далеких рубежів, і батальйон знову рушив до берега, тільки вийти на берег жодному бронетранспортеру не вдалося. Коли-небудь я докладніше розповім про нього, про БТР-60П і його вибагливий характер, а зараз крім характеру заважало й інше. Артилерійська підготовка під час тренувань проходила досить успішно, однак зараз або наводчики хвилювалися, чи ще щось, тільки весь берегової зріз, який мусив лишатися непорушеним, був переораний і зритий вирвами. І почалася імпровізація. Командир батальйону наказав десантуватися в воду і вплав добиратися до берега. У деяких місцях було мілко, проте не скрізь. Піхота посипалася з бронетранспортерів з відчайдушним хрипким «ура». Все змішалося. Замість чіткого розгортання вийшла юрба. Грати ролі далі було неможливо, бо все було переплутаним.
Врятував ситуацію командир нашого батальйону підполковник Рубцов, згодом — полковник, начальник кафедри вогневої підготовки Київського вищого загальновійськового командного училища. Він голосно, що було сили, подав команду: «Діяти, ніби в бою!»
Військові кореспонденти на всі лади розхвалювали потім бравого командира. Особливо гасло комбата сподобалося начальнику Головного політичного управління генералу армії Єпішеву. Але комбат не прагнув справити враження. Просто він своєю командою наказав нам, переодягненим без десяти хвилин офіцерам, одягненим в солдатську форму, забути всю показуху, забути завчені ролі, забути весь цей балет і діяти так, як підказує здоровий глузд і досвід, отриманий за роки курсантського життя.
Діяти ніби в бою! Ми зрозуміли свого командира, наші лави вирівнялися, ротні і взводні оцінили ситуацію, і через пару хвилин комбат прямо від самого зрізу води підняв батальйон в атаку, кинувши бронетранспортери.
Далі все пішло як по писаному; виникла, правда, ще одна невелика заминка. Бронетранспортери так і не змогли вийти з води, і у танкістів були серйозні побоювання, що який-небудь з них може стояти поперек «потьомкінської переправи» — секретного підводного жолоба. Тоді головний танк упреться в бронетранспортер, всі наступні за ним також встануть, і скандалу не минути.
Однак доблесний комбат врятував ситуацію і цього разу. Він уже досить далеко пішов з піхотою вперед, та потім, згадавши про танки, подав по радіо команду своїм бронетранспортерам, які не зуміли видертися на переораний берег, йти вниз рікою, звільняючи шлях танковій лавині. Всі бронетранспортери таким чином потрапляли до рук супротивника або під його вогонь, однак відкрили шлях наступаючим військам. Це рішення врятувало всю нашу показуху, та мало не погубило нашого комбата. Після навчань маршал Гречко визнав таке рішення недоцільним і ледь не вигнав Рубцова з армії.
Танки без пригод переправилися через Дніпро, перетягнувши під водою гармати. Боєприпаси і розрахунки були перекинуті на правий берег саперними транспортерами ПТС. Після цього весь балет знову увійшов в своє русло: «Західні», як і очікувалося, в паніці бігли від нас, ледь побачивши куряву на горизонті, мішені падали, навіть коли снаряди не потрапляли в них, а, головне, гуркіт стояв оглушливий.
Командування «Східних» без труднощів розгадувало підступні плани «Західних» і завдавало нищівних ударів. Одним словом, все було звичним, до нудоти.
7
Потім був парад.
У Києві є авіаційний завод Антонова. На околиці міста — заводський аеродром. Все поле від краю до краю було заставлене танками та іншою військовою технікою. Можливо, це було найбільше скупчення танків у повоєнний час. Тут стояла військова техніка чотирьох фронтів — тисячі машин. Шокуючі фотографії безкрайнього поля, заповненого танковими армадам, обійшли всі газети світу.
Той, хто нам ворог, мав би такій картині жахнутися.
Той, хто любить наш народ, хто намагався порахувати, чого коштувала ювілейна суперпоказуха, мусив би плакати.
Однак війська, вишикувані на аеродромі, сміялися. Була для того причина.
Вишикувані для параду війська чекали прибуття високих гостей. Чекали їх і на трибуні. Парад за традицією починається о 10:00. На відміну від стандартних московських парадів був запланований проліт неймовірною маси бойових літаків. Все було розраховано по секундах.
Тільки товариші Брежнєв, Підгорний, Косигін і Шелест затрималися. Літаки злітали в Борисполі і з далеких аеродромів. Зліт, політ і проходження над парадними колонами мало бути чітко узгоджені навіть не по хвилинах, а по секундах: літакам необхідно злетіти, набрати висоту і в точно визначений час пройти над злітно-посадковою смугою антонівського аеродрому. До одної точки з різних сторін одночасно прямують сотні літаків. Тут балет ще більший за той, який ми витанцьовували в Дніпрі, не маючи можливості вибратися на берег.
Літаки злетіли, і секундоміри невблаганно відраховують час...
Однак керівництво затримувалося.
Міністр оборони СРСР Маршал Радянського Союзу товариш Гречко Андрій Антонович, стоячи на трибуні, тихим шепотом крив рідну партію, радянський уряд і всіх членів Політбюро персонально таким добірним матом, якого не почуєш навіть від знавців і цінителів цього найпопулярнішого виду усної народної творчості.
Гречко крив товариша Брежнєва пошепки, та тільки мікрофони, встановлені на трибуні, були ввімкнені рівно о 10:00, і тому маршальське шепотіння розносилося гучномовцями на багато кілометрів і було чутне всім учасникам параду.
Тому-то цей київський парад був проведений особливо хвацько і, я б сказав, весело. Через півгодини, коли війська урочистим маршем рубали повз трибуни керівників, на обличчях солдатів і офіцерів не було звичайного виразу суворої рішучості. Всі обличчя квітнули посмішками.
І вожді посміхалися у відповідь, помахуючи пухкими долоньками.
Фотоархів 1