Найлютішого з усіх старшин рот і батарей командир полку ставив старшиною полкової школи. Найкращого з усіх ротних командирів, того, кого намітив до підвищення на батальйон, він ставив для початку командиром полкової школи.
Система підготовки сержантів була простою, зрозумілою, ефективною. Солдат служив три роки. Прибувало нове поповнення, його розподіляли по ротах і батареях. У кожній роті і батареї створювалася тимчасова команда новобранців. Під керівництвом ротного командира, старшини і кількох сержантів новобранці проходили курс молодого бійця, їм пояснювали, хто вони такі і куди потрапили, які у них будуть обов’язки (права їм не потрібні), хто ними буде командувати і які права є у командирів. Новобранців навчали мотати онучі і чистити туалети, вони вивчали свою зброю, перший раз стріляли на полігоні, після цього їх приводили до присяги і розподіляли по взводам. Але не всіх.
Під час проходження курсу молодого бійця ротний командир виявляв найсильніших, найбільш авторитетних, здібних, розвинених розумово і фізично, задиристих і нахрапистих. Це майбутні сержанти. Ротний не розподіляв їх по взводах, а відправляв до полкової школи.
Інтерес командира роти — вибрати найкращих, бо через рік підготовки саме вони повернуться до нього продовжувати службу. Вибір кращих для полкової школи — це інтерес не тільки командирів рот, а й всіх офіцерів від взводу до полку включно.
Отже, в полковій школі — найкращий з усіх ротних командирів, тут найлютіший ротний старшина, тут найкращі взводні командири, найзліші сержанти і найкращі з усіх, що є, солдати.
Полкова школа — особиста гвардія командира полку. На урочистому шикуванні з виносом бойового прапора знаменний взвод — від полкової школи. Потрібно провести показні заняття з вогневої, тактичної, фізичної, стройової і будь-якої іншої підготовки — хоч для сусіднього піонерського табору, хоч для делегації генералів братської армії — полкова школа покаже вишкіл. Караул в святкові, найбільш відповідальні дні, — від полкової школи. І патруль від неї ж.
А ось наряд на кухню — ні! Жодного разу за всю службу. Фарбувати паркани, мести вулиці, копати картоплю, чистити полковий сортир, — це не для майбутніх сержантів. Та ось, припустимо, побилися в казармі узбеки з грузинами, і командир полку піднімає полкову школу з наказом розняти, наваляти тим і іншим, щедрим мордобоєм зміцнити дружбу народів.
На бойову підготовку полкової школи командир полку витрачав вдвічі, а то і втричі більше боєприпасів, мотогодин і пального, ніж на підготовку звичайної роти.
Через рік вельми серйозної підготовки випускникам присвоювали звання молодших сержантів, тим, хто демонстрував найвищі результати — звання сержантів, і для продовження служби повертали в ті роти, з яких вони прийшли. Однак був у командира полкової школи крім іншого ще один привілей: най-най він мав право залишити собі. Йому багато не потрібно, але ж і у нього сержанти йдуть на дємбєль, їх доводиться кимось заміняти. Їх замінювали найкращими.
І ще деталь. У полкову школу набирали з запасом. В ході підготовки хтось може відсіятися. Причин багато, від венеричних захворювань до загибелі на полігоні. Тільки ж що робити з тими, кого підготували в полковій школі, та для кого вільних посад в полку немає? Тим присвоювали звання єфрейторів. Вони виконували роботу рядових, проте були своєрідним кадровим резервом для заповнення вакансій, які раптово утворилися.
Крім командирів стрілецьких і кулеметних відділень стрілецькому полку були потрібні приблизно стільки ж сержантів безлічі різних спеціальностей: розвідників, саперів, зв’язківців, мінометників, зенітників, командирів протитанкових і самохідних гармат. Готувати безліч невеликих груп фахівців різних профілів в масштабі стрілецьких полків було недоцільно. Їх готували не в полкових, а в дивізійних школах. Дивізійна школа дорівнювала не роті, а окремому батальйону.
В армії безліч різних професій: хіміки, медики, ремонтники, кухарі і так далі. Сержантів відносно рідкісних спеціальностей готували на армійських і окружних курсах. При цьому неухильно дотримувався наступний принцип: я, командир, вибрав перспективного солдатика, вам його віддаю в дивізійну школу або на окружні курси, ви з нього зробите сержанта і через рік мені повернете. Цей принцип змушував кожного командира вельми уважно ставитися до питання підбору майбутніх командних кадрів.
У 1959 році ця система була нещадно зруйнована. Полкові і дивізійні школи, армійські і окружні курси були ліквідовані. Замість цього ряд мотострілецьких і танкових дивізій перетворили в навчальні дивізії.
2
Через дев’ять років після розгону полкових і дивізійних шкіл я отримав призначення в 66-у гвардійську навчальну мотострілецьку дивізію Прикарпатського військового округу. В дивізії шість навчальних полків — три мотострілецьких, танковий, артилерійський, зенітно-артилерійський, і навчальні батальйони — зв’язку, саперний, медичний, транспортний та інші.
У разі різкого загострення обстановки або війни дивізія миттєво перетворювалася в бойову; крім того, зі свого складу вона виділяла так зване «ядро» — групу офіцерів для формування ще однієї дивізії, яку слід було доповнити резервістами.
Служба в навчальних дивізіях була престижною, особливо для молодших офіцерів. В лінійних частинах стеля для взводного — старший лейтенант, для ротного — капітан. У навчальних дивізіях стеля для командира навчального взводу — капітан, для командира навчальної роти і батареї — майор.
І платили нам більше, ніж командирам звичайних взводів, рот і батарей. Для всіх вищих командирів, від батальйону до дивізії, військові звання були встановлені як в звичайних частинах. Крім навчальних підрозділів і частин, дивізія мала частини і підрозділи, які навчальними не були, наприклад, окремий ракетний дивізіон. На офіцерів цих частин і підрозділів наші привілеї не поширювалися.
Потрапити в учебку на першому році офіцерської служби навіть на посаду взводного було підвищенням. Я таке підвищення отримав. Службу любив, викладався на повну. І мої товариші докладали всіх зусиль, вищі командири спуску не давали, проте за великим рахунком ми гнали брак.
Коли руку покласти на серце, то потрібно визнати: система була безглуздою. Зустрінеш давнього товариша з бойової дивізії, скажеш, де служиш, і тоскно чекаєш удару в морду. Здорово на нас ображалися.
А як вип’єш з ним по першій, як прокляте пійло осадиш огірочком, звіряй душу: чи не пробував він сам з лайна цукерки робити? Гнали до нас ешелони з Узбекистану, гнали з Азербайджану, женуть з Туркменії. Гнали, правда, і з Росії, і з України, однак тільки тих, хто не підходив за рівнем розвитку у війська урядового зв’язку КДБ, в прикордонні війська КДБ, у внутрішні війська МВС, в Ракетні війська стратегічного призначення, у флот, в авіацію, в десантуру, в Війська ППО країни. Гнали до нас за залишковим принципом.
У 1967 році термін служби в Радянській Армії був скорочений з трьох до двох років. Раніше було так: в полковій або дивізійній школі — рік підготовки після ретельного відбору. І відбір не для чужого дядька, а для своєї власної роти або батареї. І раптом — п’ять місяців підготовки без всякого відбору: цей ешелон в бойову дивізію, це будуть рядові, а цей ешелон — в навчальну дивізію, нехай з них сержантів роблять.
Кожен рік в навчальній дивізії складався з двох навчальних періодів: місяць на підготовку навчальної бази, ремонт приміщень та бойової техніки, прийом поповнення, п’ять місяців навчання і знову один місяць підготовки і п’ять місяців навчання.
Дивізія моя готувала сержантів для військ Прикарпатського військового округу, Центральної і Південної груп військ, тобто для військ Радянської Армії, які перебувають в Угорщині та Чехословаччині. Кожен набір — від 4 до 6 тисяч курсантів. У рік дивізія давала від 8 до 12 тисяч сержантів. У разі необхідності продуктивність дивізія могла підняти до 20 тисяч сержантів на рік.
Наші скоростиглі сержанти після п’яти місяців підготовки потрапляли в бойові частини, де їм доводилося командувати не тільки однолітками, а й дємбєлями, яким залишалося служити лічені місяці. Нічого хорошого від цієї системи підготовки очікувати не доводилося. Однак не нам, офіцерам навчальних дивізій, потрібно було при зустрічі морди бити, а тим, хто всю цю дурницю вигадав.