Якість підготовки солдатів і офіцерів в країнах Заходу визначається за тим же принципом, що і у нас при здачі іспиту на водійські права: пройшов чи не пройшов. Немає ніяких задовільних, хороших або відмінних оцінок. Командирам усіх рангів потрібно виявити тільки одне: готовий цей солдат воювати чи не готовий, потрібно йому додаткова підготовка чи його можна посилати в бій, зможе ремонтник двигун танковий в польових умовах змінити чи не зможе, готовий навідник стріляти з танка, який рухається пересіченою місцевістю, по рухомим цілям або ж тільки з місця по нерухомих.
Так у них і фізична підготовка перевіряється. У нас — бруси паралельні, перекладина, стрибок через коня, смуга перешкод і, зрозуміло, крос пересіченою місцевістю.
У них — ніякої гімнастики, ніяких перекладин і брусів. Миля по прямій. Дистанцію видно від початку до кінця. Ні обдурити, ні зрізати. Норматив жорстокий, однак ніяких оцінок, ніяких передовиків, ударників або відмінників. Все простіше: вклався чи ні.
А у нас — дай оцінку. І неодмінно відмінну. І щоб в роті три чверті було відмінників, а у решти щоб оцінки були не гірші за хороші. Тоді рота твоя буде відмінною вважатися. А в батальйоні дві роти мусять бути відмінними, одна — не гірша за хорошу, тоді батальйон відмінним назвемо, тоді комбату підвищення.
Що робить такий комбат перед перевіркою? Він кумекає. А зкумекавши, діє. Третій роті все одно відмінники не потрібні. Їй досить бути хорошою. Тому всіх кандидатів у відмінники тимчасово переведемо до двох перших рот, щоб гарантовано зробити їх відмінними. А з першої і другої рот, знову ж тимчасово, тих, хто на відмінно не тягне, переведемо до третьої роти.
На які тільки хитрощі не йшли радянські офіцери заради тих оцінок!
Оцінки ставили комісії, які формувалися з офіцерів інших дивізій або навіть інших військових округів. Ніхто не знає, хто кого буде перевіряти: сьогодні — ви нас, а завтра — ми вас. І раптом зі штабу округу наказ: в 24-ї мотострілецькій дивізії сформувати комісію для перевірки 66-ї гвардійської дивізії, в 66-й гвардійській дивізії сформувати комісію і відправити на перевірку 128-ї дивізії. Після того — комісія округу, яка самостійно перевіряє всі дивізії. За нею — комісія Головного управління бойової підготовки Сухопутних військ. І так — без кінця.
Інтерес перевіряючих — чіплятися до чого завгодно, тільки б відмінних оцінок не ставити. Бо коли сьогодні ми у тих, кого перевіряємо, недоліків не знайдемо, а завтра у нас інші перевіряючі недоліки виявлять, то ми в дурнях залишимося. Не бути цьому! Ми, перевіряючи інших, недоліки знайдемо, а свої недоліки приховуємо!
Найгірше, коли комісії формувалися з штабних офіцерів, які давно втратили уявлення про реальне життя в військах. Ці «стратеги» забули, а можливо, ніколи і не знали ціну людському поту. Вони вимагали від солдата, якого перевіряли, знання військової справи в обсязі всього Бойового статуту, не осягаючи того, що деякі з солдатів до армії ніколи не чули російської мови.
Перевіряючим бажалося, щоб солдатики могли робити п’ятдесят віджимань, та їх зовсім не турбувало те, що деякі солдати прийшли до армії з неблагополучних сімей, де не було батька, де мати страждала на алкоголізм. Були у нас солдати, які до армії систематично недоїдали. Деяких з них мені вдавалося навчити робити десять віджимань, і я вважав це досягненням, не кажучи вже про самих солдатів, які мали всі підстави пишатися собою.
Але перевіряючим таких досягнень було зовсім мало. Штабні звикли водити полки по картах, немов фігури шахівницею. Їх не турбувало те, що солдат може не виконати наказу, що, доведений до повного відчаю знущаннями та приниженнями, він може зважитися на вбивство кривдників з подальшим самогубством.
Перевіряючим необхідно було знайти недоліки. Тим, кого перевіряють, доводилося їм догоджати знову і знову. Ще чарочку горілочки? Огірочка? Грибочків і ще горілочки?
Яка до дідька офіцерська честь! Напоїти перевіряючого до зелених чортиків і підсунути акт перевірки на підпис. Правильний акт.
2
У кожному радянському полку було підсобне господарство: сад, город, свиняча ферма. Все це влаштовувалося для поліпшення харчування солдатів. Теоретично. А насправді — для поліпшення харчування членів комісій: шашлики на природі, тощо.
У розпорядженні командира полку — начальник тилу, якому підпорядковуються крім усього іншого продовольча частина і фінансова. Командиру полку є чим зустріти комісію. Однак цього замало. Тому частину солдатів він здає в оренду сусідній меблевій фабриці або цегельному заводику. Фабриці потрібно план виконувати, командиру полку потрібні гроші на подарунки членам комісії. Взаємовигідний обмін трудовими і фінансовими ресурсами збоку виглядав безкорисливим внеском Радянської Армії в трудовий подвиг радянського народу, в дострокове виконання п’ятирічного плану розвитку народного господарства нашої великої Батьківщини.
Проте й зароблених таким шляхом грошей не вистачає. Тому перед приїздом комісії проходить негласний збір коштів з усього офіцерського складу. Кожен вкладає відповідно до займаної посади. Це на додаткову випивку перевіряючим.
Однак і цього недостатньо. Тому в полку працюють умільці: сувеніри голові комісії майструють.
А у командирів батальйонів — ні власних фінансів, ні підсобного господарства. Тому, командира полку до відома не ставлячи, командири батальйонів своїх солдатиків оформляють на якісь роботи поза частиною. Зв’язки ділові давно налагоджені. А ще умільці батальйонного рівня сувеніри готують. Ну і додатковий збір зі своїх підлеглих офіцерів.
Перед приїздом комісії — нарада офіцерів. Командир полку: не допустити окозамилювання!
Після цього своїх підлеглих збирає командир батальйону: не допустити обману! Хто надумає обманювати комісію, жорстоко поплатиться!
Я-то по молодості думав, що вони закликають не обманювати перевіряючих. Тільки набравшись розуму, втямив, що вони мали на увазі зовсім не це. Переклад заклику не обманювати перевіряючих такий: обманюйте, та не попадайтеся! Попадешся на обмані — пощади не чекай!
Здаючи першого разу гроші на частування перевіряючих, я не подумав про те, що і командир полку, і командир батальйону мали створити для комісії лише загальну атмосферу дружби і гостинності, проте це зовсім не скасовувало жорстокої конкуренції між ротами і батальйонами. Я зовсім полишив поза увагою, що комісія не могла поставити всім підрозділам хороші і відмінні оцінки, і для того, щоб в обстановці «дружби і взаєморозуміння» одна рота могла отримати відмінні оцінки, інша обов’язково мусила постраждати, тому що перевіряючі зобов’язані знайти в полку хоча б один відстаючий підрозділ.
Я вирішив, що застереження проти показухи, зроблене командиром полку, було щирим. Тільки потім допетрав, що зроблене це було лише для дотримання формальностей: справді, не міг же командир закликати підлеглих влаштовувати на перевірці показуху, за це відразу можна було поплатитися посадою і званням.
3
І ось перевірка почалася. Я показав свою роту такою, якою вона була насправді. А навкруг творилися чудеса. У 5-й роті комісія перевіряла підготовку водіїв бронетранспортерів. Всім в полку було відомо, що наші водії мали в основному теоретичну підготовку. Проте всі десять впоралися з водінням бронетранспортера по пересіченій місцевості і отримали відмінні оцінки. Лише значно пізніше я дізнався секрет такого успіху. Командир роти готував не десять, а всього лиш пару водіїв. На їхню підготовку було витрачене все паливо. Під час перевірки водії по черзі залазили в бронетранспортер, де вже ховався один з двох цих асів. Ледь черговий водій закривав люк, на його місце сідав ас. Ось і вся розгадка. Коли б паливо і моторесурс були розділені порівну на всіх водіїв, то всі десять отримали б задовільну, а деякі й хорошу підготовку. Проте нам цього мало! Давай відмінників! І їх давали. Це оберталося тим, що рота була повністю небоєздатною.