— Ні, товаришу гвардії підполковник, впевненості не було. Просто вважав, коли буду їх контролювати, вони влаштують салют, а коли піду, поклавшись на їхню совість, тоді салюту не буде.
— А пізня стрільба з танкових гармат з цим якось пов’язана?
— Прямо пов’язана.
— Я так і зрозумів. Будемо вважати, що вам вдалося виховати у воїнів комуністичну свідомість.
На наступних зборах офіцерів командир полку за своїм звичаєм чемно лютував. З легким глузуванням він запитував командирів рот і батарей про те, як же ті мають намір далі служити, коли не здатні приборкати власних підлеглих. А на закінчення поставив мене в приклад: ось як треба командувати підрозділом, ось як треба виховувати підлеглих. Командир полку не став розкривати мій секрет. І правильно робив: нехай кожен сам шлях до успіху шукає. Та й нічого такий метод розкривати, інакше наступного разу всі почнуть з гармат стріляти, дембєлів проводжаючи. Проте начальник штабу полку не втримався і поцікавився: ну так як же вдалося дембєлів приборкати? Потрібно було щось відповідати. І я відповів:
— Метод у мене, товаришу гвардії підполковник, простий: я віддаю наказ, а вони його виконують.
Дружний регіт був мені відповіддю. Саме в той момент я зрозумів, що вписався, нарешті, в колектив, і офіцери полку взяли мене до свого гурту. Минуло зовсім небагато часу, і командир полку гвардії підполковник Бажерін нагородив мене почесною грамотою «за вміле комуністичне виховання воїнів і високу пропагандистську майстерність».
З того дня служба моя якось легше пішла.
Чотири десятки років по тому мені пишуть мої сержанти.
А я їм відповідаю.
Занепад
1
20 квітня 1978 о 21 годині 19 хвилин південнокорейський пасажирський Боїнг-707-321, відхилившись від міжнародної траси на 1700 кілометрів, з боку Баренцева моря вторгся в повітряний простір Радянського Союзу. На перехоплення була піднята пара Су-15ТМ 431-го винищувального авіаційного полку 21-го корпусу 10-ї окремої Червонопрапорної армії ППО. Слідом за першою парою була піднята друга.
Радянський льотчик капітан Олександр Босов перед самим носом порушника перетнув його курс, просигналив йому бортовими вогнями, плавно повернув на паралельний курс, наказавши порушнику прямувати за перехоплювачем. У відповідь літак-порушник різко змінив курс, намагаючись піти в бік Фінляндії. Командувач 10-ї окремої армії ППО генерал-лейтенант В.С.Дмитрієв віддав наказ порушника знищити.
О 21 годині 41 хвилину капітан Босов зробив пуск ракети, вибухом якої у південнокорейського лайнера був відірваний шматок лівого крила довжиною близько чотирьох метрів. Осколки вибуху розсікли обшивку по лівому борту, сталася миттєва розгерметизація фюзеляжу. Розуміючи, що на висоті 9 тисяч метрів це означає вірну смерть для пасажирів, південнокорейський льотчик почав різке зниження.
В цей час на екранах наземних станцій наведення з’явилася ще одна дивна ціль, яка могла бути чим завгодно, в тому числі і ворожої крилатою ракетою. По цій цілі удар ракетою завдав Су-15, пілотований старшим лейтенантом Сергієм Слободчиковим. Як потім з’ясувалося, це був той самий відірваний уламок крила.
Підбитий лайнер, знизившись до висоти в кілометр, ходив колами, вибираючи місце для посадки. Поруч кружляли перехоплювачі в готовності добити порушника в разі, коли він спробує піти за кордон. Проте той таких спроб більше не робив. Переконавшись в цьому, пілот третього Су-15 капітан А.Керефов зайняв позицію трохи попереду і трохи вище покаліченого лайнера і ввімкнув посадкові вогні. Цього разу корейський льотчик зрозумів сигнал і пішов за перехоплювачем. Радянський капітан довів південнокорейський лайнер до озера Корпіярві. Літак-порушник здійснив аварійну посадку на лід.
Південнокорейському лайнеру неймовірно поталанило.
Перший талан: йому не вдалося ухилитися від перехоплювачів. Коли б ухилився, тоді до справи підключилися б зенітні ракетні комплекси С-125 і С-200, і ніякі маневри не допомогли б.
Другий талан: пущена з радянського перехоплювача ракета наводилася на теплове випромінювання двигуна. Потрапила б вона в двигун, результат був би зовсім іншим. Але ракета всього лише відірвала шматок крила.
Третій талан: коли б шматок відірваного крила виявився трохи більшим, лайнер зірвався б в штопор.
Четверте везіння: коли б довкола було зелене море тайги, то сісти порушнику було нікуди. Але поблизу виявилося озеро.
П’ятий талан: коли б все сталося через тиждень, то лід на озері проломився під вагою такої туші. У момент торкання у літака була величезна швидкість, і брили розбитого льоду розтрощили б літак на шматки.
Але південнокорейський літак-порушник благополучно здійснив посадку.
На борту перебували 12 членів екіпажу і 97 пасажирів. Два пасажири загинули, 13 отримали поранення. Екіпаж і пасажири були евакуйовані; командир корабля і штурман були арештовані, допитані, визнали провину, після чого їх видворили за межі Радянського Союзу.
2
У ніч на 1 вересня 1983 року південнокорейський пасажирський Боїнг-747-230В, відхилившись від міжнародної повітряної траси на 280 кілометрів, порушив повітряний простір Радянського Союзу в районі Камчатки.
На перехоплення порушника була піднята пара Су-15ТМ 865-го винищувального авіаційного полку 40-ї винищувальної авіаційної дивізії 11-ї окремої Червонопрапорної армії ППО. Маневром і бортовими вогнями радянські перехоплювачі вимагали йти за ними. Порушник не підкорився і продовжував політ над Камчаткою, а потім над Охотським морем. Перехоплювачі отримали наказ на повернення.
У момент наближення до острова Сахалін на перехоплення була піднята друга пара перехоплювачів Су-15ТМ 777-го винищувального авіаційного полку тієї ж дивізії. У цей час відхилення порушника від міжнародної траси склало 500 кілометрів. Спроби примусити порушника до посадки успіхом не увінчалися. На вимоги здійснити посадку на радянському аеродромі, як і на попереджувальний вогонь автоматичних гармат перехоплювачів порушник не реагував.
Командувач військами Далекосхідного військового округу Герой Радянського Союзу генерал армії Третьяк Іван Мойсейович віддав наказ командуючому 11-ї окремої армією ППО на знищення літака в момент, коли той спробує вийти з повітряного простору Радянського Союзу.
Наказ був виконаний. Ракета, випущена з радянського перехоплювача, пошкодила хвостове оперення Боїнга. 12 хвилин південнокорейські льотчики боролися за життя літака, однак врятувати його не змогли. Літак впав в море в районі острова Монорон. На борту перебували 23 члени екіпажу і 246 пасажирів. Загинули всі.
3 вересня була опублікована заяву ТАРС про те, що південнокорейський лайнер порушив повітряний простір Радянського Союзу, покинув його, після чого «зник з екранів радарів». Тобто доля літака керівництву Радянського Союзу нібито не відома, шукати уламки потрібно за межами національної території та вод СРСР.
Через два дні під напором незаперечних доказів керівництво Радянського Союзу було змушене визнати, що літак був-таки збитий радянським перехоплювачем.
9 вересня в Москві була зібрана прес-конференція. Пояснення давав начальник Генерального штабу Збройних Сил СРСР Маршал Радянського Союзу Огарков Микола Васильович. Він розповів журналістам про те, що порушник пройшов над районами Камчатки, на яких знаходяться військові об’єкти особливої секретності. Польоти над цими районами заборонені не тільки іноземним, а й радянським цивільним літакам. Порушення повітряного простору СРСР відбулося в той момент, коли на Камчатці проводилися випробування нових видів зброї. Над нейтральними водами паралельним курсом з південнокорейським лайнером йшов спочатку один американський розвідувальний літак RC-135, потім його змінив інший літак такого ж типу. Південнокорейський літак сам по собі розвідником не був, проте він був свого роду «збудником» системи ППО Радянського Союзу. На величезному фронті від Чукотки до Владивостока були приведені в дію сотні радарів ППО, були приведені в готовність до ведення вогню десятки зенітно-ракетних батарей, підняті в повітря перехоплювачі, між командними пунктами всіх рангів йшов інтенсивний радіообмін. Американські літаки-розвідники все це фіксували. Крім того, саме в цей час над даними районом проходив американський розвідувальний супутник.