Прес-конференція нікого не переконала і хвилю гніву не збила. Ефект був зворотним. По всьому світу прокотилася серія антирадянських акцій. В Америці розлючені громадяни вигрібали з магазинів російську горілку і били пляшки об асфальт. З Канади вигнали радянську циркову групу. У Франції був зірваний концерт радянських музикантів. У європейських і азіатських столицях били шибки у вікнах радянських посольств, консульств, представництв «Аерофлоту» та інших організацій.
У вересні 1983 року всі, хто був здатний мислити самостійно, абсолютно ясно зрозуміли: роки Радянського Союзу полічені, жити йому залишилося зовсім небагато.
3
Радянський Союз був створений для великої війни. Однак після появи ядерної зброї велика війна втратила сенс. У разі виникнення така війна перетворювалася в колективне самогубство.
Для інших форм існування Радянський Союз був зовсім не пристосований. Серія млявоплинних воєн на околицях імперії ситуацію не рятувала. Без великої війни Радянський Союз був приречений на зів’янення, гниття і розпад, бо соціалістична, тобто керована державою (тобто бюрократами) економіка не витримувала конкуренції з економікою нормальних країн.
Провали в економіці комуністична пропаганда пояснювала діяльністю капосного Даллеса. Коли б не було Даллеса і його мерзенного плану, то все у нас було б чудово. І не було б у нас ні бруду на вулицях, ні смороду в під’їздах, ні повального всепроникного хамства, ні трикілометрових черг за картоплею. І наша б економіка пишно квітнула всьому світу на заздрість.
Тільки ж радянська економіка не квітнула. Ні при Даллесові, ні до нього, ні після. Убогість економічної системи, створеної товаришем Леніним, чітко проступало навіть в переможних повідомленнях центральних радянських газет. Тієї інформації, яка містилася в газетах, було цілком досить, щоб зрозуміти повну неспроможність нашої ненормальної системи.
На вигляд все у нас було влаштовано майже як у людей: були міністри і міністерства, був уряд і навіть щось нагадувало парламент. Однак вся влада належала Комуністичної партії Радянського Союзу. Точніше, її Центральному Комітету. Ще точніше — Політбюро Центрального Комітету. У момент утворення в Політбюро було п’ять членів і три кандидати. З роками і десятиліттями кількість членів збільшилася до десяти-дванадцяти, а число кандидатів до п’яти-восьми. Вся влада перебувала в руках цих товаришів; вони і приймали всі рішення. Особливий наголос треба зробити на слові всі.
Політбюро збиралося в будь-який час, коли траплялося щось, що виходить за рамки звичного. Коли нічого незвичайного не відбувалося, засідання Політбюро проходили раз на тиждень в четвер. Тому щоп’ятниці «Правда», «Ізвестія», «Труд», «Радянська Росія», «Червона Зірка» та всі інші газети повідомляли нам, що вирішили вожді на своєму черговому засіданні.
Психологи встановили, що більшість людей починають перегляд свіжої газети з правого верхнього кутка. Тому на першій сторінці кожної центральної газети, на самому видному місці, в тому самому правому верхньому кутку поміщали повідомлення про засідання, що відбулося напередодні.
Коли вже ми завели мову про збитий в 1983 році південнокорейський пасажирський літак, відкриємо газети цього року. Ось хоча б за 15 квітня. У правому верхньому кутку — заголовок великими літерами: «У Політбюро ЦК КПРС». Далі перелік ухвалених рішень. Серед них:
Схвалено пропозиції Ради Міністрів СРСР про зниження державних роздрібних цін наряд товарів народного споживання. Зокрема, знижуються ціни на окремі види чоловічих і жіночих зимових пальто, хутряних комірів, вовняних хусток і деякі інші товари.
Що це?
Це смертний вирок Радянському Союзу.
У царя Миколи будь-який дрібний купчик, нікого не питаючи, знижував ціну, коли товар залежався. А в Радянському Союзі директор найбільшого магазину, будь то ГУМ, ЦУМ або «Дитячий світ», права такого не мав. Скажу більше: такого права не мав ні начальник управління «Мосодяг», ні навіть його шеф, начальник Головного управління торгівлі Московського міського виконавчого комітету товариш Трегубов Микола Петрович. Знизити ціну на «деякі види чоловічих і жіночих зимових пальто» не мали права ні міністри торгівлі 15 союзних республік, ні сам міністр торгівлі СРСР товариш Струєв Олександр Іванович.
Скінчилася зима, сніг зійшов, травичка зеленіє, сонечко блищить, середина квітня, в магазинах і на складах — поклади зимових пальто, комірів, хусток, калош і валянок. Їх взимку ніхто не купив, бо якість паскудна, а ціна непомірна. Зберігати все це до наступної зими одні збитки. Та немає міністр торгівлі наддержави такої влади, щоб трохи ціни зменшити.
Та коли б тільки у нього. Головою Ради Міністрів СРСР на той момент був член Політбюро ЦК КПРС товариш Тихонов Микола Олександрович. У нього був перший заступник і дванадцять заступників. Крім них до складу уряду входили Голови Рад Міністрів п’ятнадцять союзних республік (Росії, України, Казахстану, Білорусії, Грузії, Узбекистану і так далі), 64 міністри і 20 голів державних комітетів.
Державні комітети — це ті ж міністерства, тільки під іншою назвою. Деякі з комітетів за своєю потужністю різко перевершували будь-яке міністерство. Наприклад, розпорядчого ресурсу Державний плановий комітет (Держплан СРСР) мав більше, ніж всі міністерства разом узяті. А влада Комітету державної безпеки (КДБ) була майже безмежною. Проте ні ресурс Держплану СРСР, ні могутність КДБ не було достатніми для того, щоб після завершення сезону знизити ціни на залежаний товар.
Зрозуміло, що й Голова Ради Міністрів СРСР не мав права змінити ціну на вовняні хустки, які нікому даром не потрібні. До речі, він не мав права змінити ціну і на інші товари — голки, сірники, шнурки для черевиків, гумові чоботи і все інше. Та й всі члени уряду, зібравшись разом, такого права не мали. А це, повторюю, сам глава уряду, 13 заступників, включаючи першого, 15 глав урядів союзних республік, 64 міністри і 20 голів Державних комітетів.
Заради спрощення я не брав до уваги голови правління Державного банку СРСР, начальника Центрального статистичного управління та інших товаришів, які також входили до складу уряду нашої великої Батьківщини.
Під керівництвом кожного міністра — потужна структура управління з сотнями, а то й з тисячами високооплачуваних експертів. Всі члени уряду їздили в блискучих лімузинах, в народі іменованих членовозами, всі з мигалками, все під охороною ГБ. Всі члени уряду були оточені заступниками, помічниками, радниками, секретарями, референтами, друкарками, телефоністками, стенографістками. Для членів уряду — персональні державні дачі, закриті поліклініки і госпіталі, де вони поправляли своє дорогоцінне здоров’я, закриті санаторії, в яких вони відпочивали від праведних трудів, закриті розподільники, в яких діяв головний принцип комунізму: кожному — за потребами.
Але, навіть зібравшись разом, всі вони не могли знизити ціну на минулорічні пальто самої мерзенної якості. І не міг нічого вдіяти ні Держплан СРСР, ні сам Комітет державної безпеки. Всі ці товариші титанічним зусиллям свого колективного розуму могли лиш підготувати пропозицію і внести її в Політбюро.
Тепер найголовніше: член Центрального Комітету, який відповідав за легку промисловість і торгівлю, також права не мав приймати рішення такої важливості. І член Політбюро, який направляв і контролював роботу цього члена ЦК, також такого права не мав. Скажу більше: сам Генеральний секретар Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу товариш Андропов Юрій Володимирович рішення такої важливості самостійно приймати не насмілювався. Аби зайвого клопоту на себе не брати. Ось збереться Політбюро, тоді всі разом і вирішимо, по-братерськи розділивши відповідальність.