Катастрофою виявився студент-медик, із яким Мауріція познайомилася в трамваї. На той час у неї вже народився хлопчик — таке◦ж життєрадісне створіння, як і його батько, малюк здавався невразливим для будь-якої причини, в тому числі й пристріту, — і матір встигла схуднути після пологів. Студент підсів до Мауріції, коли трамвай рухався до центру міста; це був худорлявий блідий юнак із профілем, як у римських статуй. Він читав партитуру «Тоски», насвистуючи крізь зуби арію з останньої дії. Вона відчула, що весь жар полуденного сонця пашить на її щоках, а піт передчуття зволожив їй ліфчик. Несамохіть промугикала слова бідолашного Маріо, якими той вітав світанок, перш ніж розстрільний загін урвав його дні. Так між двома рядками партитури зародився роман. Юнака звали Леонардо Гомесом, він так само обожнював бельканто, як і Мауріція.
Впродовж наступних місяців студент одержав диплом лікаря, а вона пережила одну по одній усі оперні трагедії й деякі, що належали до світової літератури. Її вбивали послідовно дон Хозе, сухоти, єгипетська піраміда, кинджал та отрута; вона кохала, співаючи італійською, французькою й німецькою мовами, була Аїдою, Кармен і Лючією де Ламермур, і в кожному випадку предметом її безсмертної пристрасті виявлявся Леонардо Гомес. У реальному житті їх єднала цнотлива любов, яку вона бажала зробити довершеною, не наважуючись узяти ініціативу в свої руки, і якій він опирався в душі, поважаючи її статус заміжньої жінки. Вони зустрічалися в громадських місцях, іноді бралися за руки на темній алеї якогось парку, обмінювалися записками, підписуючись Тоска та Маріо, й, звичайно, нагородили прізвиськом Скарпія Еціо Лонго, який почувався таким вдячним долі за сина, за вродливу дружину й за все добре, що йому послало небо, і так був заклопотаний роботою, бо прагнув забезпечити родині весь можливий добробут, що, якби не сусід, який прийшов переказати поголоску, буцімто жінка Еціо надто часто роз’їжджає в трамваї, той, мабуть, ніколи й не довідався◦б, що відбувається у нього за спиною.
Еціо Лонго був готовий протистояти крахові фірми, хворобі та навіть нещасному випадку з сином — небезпекам, які спадали йому на думку в найгірші хвилини забобонного страху, але він і в гадці не мав, що якийсь улесливий студент може вкрасти у нього з-під носа дружину. Почувши новину, ледь не розреготався, бо з усіх халеп цій, здавалося, було найлегше дати раду, однак у ту◦ж таки мить сліпа лють роз’ятрила йому печінку. Він пішов назирці за Мауріцією до скромної кондитерської, де захопив зненацька дружину, яка пила шоколад зі своїм закоханцем. Еціо Лонго не вимагав пояснень. Схопив суперника за барки, підняв у повітря й жбурнув об стіну під дзенькіт битої кераміки та зойки відвідувачів. Потім узяв дружину за руку й відвів до свого автомобіля — однієї з останніх машин компанії «Мерседес-Бенц», завезених до країни, перш ніж Друга світова війна зруйнувала відносини з Німеччиною. Він зачинив її вдома й поставив на чатах біля дверей двох мулярів зі своєї фірми. Мауріція ридала в ліжку два дні, впродовж яких не зронила ні слова й нічого не їла. А◦Еціо Лонго мав час на роздуми, і його лють змінилася глухим розчаруванням — в пам’яті спливли занедбаність, яку спізнав у дитинстві, бідна юність, а надто самотність і невтолена жадоба ніжності, що не полишали Еціо, поки він урешті-решт не познайомився з Мауріцією Руджері, гадаючи, буцімто завоював богиню. На третій день він не витримав і зайшов до кімнати дружини.