Выбрать главу

Після цього Вогонь примовк. Його білий дух зменшувався, спадав і, нарешті, став таким кволим, що ледве тримався біля самого потемнілого листя гілок.

Е випростався. Невже Вогонь помер? Глянув на дерево — воно чорніло у білому тумані, під косим дощем. Вогонь помер і на дереві. Е обіруч згріб теплі ще гілки і побачив, що ні Вогню, ні червоних вуглин у багатті вже не було. З рук Е гілки впали додолу. Юнак раптом відчув таке безсилля, що й сам повільно опустився на камінь. Він не зміг урятувати Вогонь! Могутні істоти не хотіли його спілки з Вогнем! Вони залили дощем і дерево, і багаття. Вони не пошкодували Вогню! А може, Вогонь був таким самим вигнанцем, як і він?..

Е сидів і не рухався. Вогонь помер… А може, він увійшов у камінь?.. Що у камені є Вогонь — про це Е знав. Недаремно ж, коли камінь летить зі скелі, то видно малесенькі вогники — то, напевно, частки Вогню вилітають з каменя…

Пригнічений Е почав шукати затишний куточок, де можна було б сховатися від вітру і дощу. У темряві мало що можна було розгледіти, і все ж юнак примітив на схилі невеличку западину. Він виліз туди, приліг, скоцюрбивши ноги, і відразу ж заснув.

Коли Е схопився, йому здалося, що проспав він лише кілька подихів, однак над горами вже почало сіріти. У всьому тілі юнак відчував силу і бадьорість. Тепер він міг сміливо пускатися у зворотну путь. І хоча його тут спіткала невдача, все ж він не шкодував, що здирався на високу скелю, коли лютувала гроза. Він знову говорив з Вогнем, відчував його гарячий подих і вірив, що ще зустрінеться з ним.

Коли Е підходив до гори, де знаходилася його криївка, у нього серце забилося частіше. Самої криївки Е не бачив — її закривав туман. Юнакові хотілося пронизати очима той туман, подивитися, чи стоїть там його друг То, чи ні? І хоча Е нічого не міг помітити, зате туман, мабуть, його запримітив, бо озвався покликом:

— Го-го-го — гори!..

Це був не голос туману, а голос То! Е хотів було відразу ж і відгукнутися, але з туману вже нісся не один голос, а кілька.

— Го-го-го!.. — гриміло з гори.

Вже на півдорозі Е побачив, як з туману вийшов То, а за ним брати Ре і Ра, Там, Ек, Ак, Ру, Юк. Назустріч прибульцеві посипалися голоси:

— Е прийшов!

— Е — живий!

— Живий, живий!

— Куди Е ходив?

— Де ночував Е?

— Чи не заблукав серед гір?..

Е думав: говорити чи ні про те, що ходив укладати спілку з Вогнем? Вирішив не говорити, бо боявся осуду юнаків. Вогонь — чужа для них сила, нещадна і страшна. І той, хто з Вогнем знається, не може мати їхньої довіри!

— Е ходив поміж горами, вишукував пригожу печеру, — сказав він.

— І Е знайшов її? — поцікавився То.

— Ні, не знайшов.

То допитливо подивився на друга.

— Добре, що Е не натрапив на печеру.

— Чому — добре?

— То знає в цих краях одну печеру, де господар — печерний ведмідь.

— Хіба ж Е не зміг би вбити ведмедя?

— Ведмідь той великий — його важко вбити, — сказав То. — І вождь Ту його, мабуть, не вбив би один.

— Однак Е бився з левом, — сказав Ра.

Е не ствердив цього, але й не заперечив. Коли розповісти про бій з левом, знову ж таки треба згадувати і про Вогонь, який захистив од хижака.

— Зараз Е голодний, стомлений, — сказав прибулець. — Говорити не хоче.

— Е голодний, — повторив Ра і подивився на старшого брата із захопленням: перед ним раптом постав у хмарах понад горами велетень, так схожий на Е, і малий все-таки не втерпів — Брат Е може ставати велетнем і перескакувати на хмари?..

Е здивувався: звідкіля Ра знав про це? Поглянув на То, який ствердив:

— Чаки бачили велетня, який бився з левом у хмарах.

— То говорив, що той велетень — Е! — вигукнув Ра.

— Так, у хмарах бився з звіром Е, — сказав То і поглянув на Юка — з подиву у здоровання аж рот відкрився.

— Як же це, як? — зойкнули чи не всі в один подих.

— Як? — перепитав То. — А ви самі все те бачили!

— Справді, бачили…

— Бачили.

— Та нехай ще сам Е скаже, що побував на небі! — вихопився Юк. — Хай скаже!

Однак Е не хотів про це говорити. Він і сам ще як слід усього цього не розумів. Ще й побоювався, аби юнаки не зажадали від нього піднятися у небо ще раз. І Е поспішив запитати у То:

— Є ще пожива у схові?

— Поживи вистачить, — жваво відповів друг. — Прийдемо до схованки — Ек і Там ділитимуть м'ясо.

Е рушив угору, а за ним юнаки.

— Е не хоче говорити, що він побував на небі? — не вгавав Юк.