Він підійшов до блондинки, розрахувався і попрямував до виходу. На вулиці від спеки його мало грець не вхопив, а від віскі паморочилося в голові. Він сів у машину і запалив сигарету, напружено думаючи.
Щойно усім стане відомо про кольє, розмірковував він, то чи не кожен гангстер в окрузі зацікавиться коштовністю. Та чи наважиться на таке Райлі?
Він грубо розштовхав старого Сема.
— Ну, вставай! — рявкнув Бейлі. — Що з тобою в біса таке? Ніфіга не робиш, лише дрихнеш!
Старий Сем, довготелесий, жилавий чолов’яга років шістдесяти, заморгав і випростався.
— Ми збираємось обідати? — з надією запитав він.
— Я вже пообідав, — озвався Бейлі, заводячи двигун.
— А як же я?
— То йди їж — якщо маєш за що. Я більше платити за тебе не збираюся! — гаркнув Бейлі.
Старий Сем зітхнув. Затягнув пасок тугіше й насунув поношений та добряче заяложений капелюх на довгий червоний ніс.
— То що не так із нашою маленькою компанією, га, Бейлі? — скорботно запитав він. — У нас тепер ніколи нема бабла. Раніше ми якось давали собі раду, а зараз — ні. Знаєш, що я думаю? Райлі проводить забагато часу в ліжку з тією своєю дівкою і тому не може зосередитись на справі.
Бейлі сповільнив рух, а тоді зупинився біля найближчої аптеки.
— Ти б краще стулив пельку, — сказав він, виходячи з машини.
Він зачинився у телефонній кабінці й набрав номер. Трохи почекав, поки Райлі нарешті взяв слухавку. Бейлі чув, як на тому кінці гримить радіо і голосно співає Анна. Він почав було розповідати, що дізнався від Хейні, та різко урвався на півслові.
— Ти мене чуєш? — заволав він. — Поклади край тому пекельному шарваркові!
Але Райлі, здається, його не розчув. Бейлі, напевно, відірвав того від цікавої справи з Анною, тож диво, що він узагалі підняв слухавку.
— Вимкни те чортове радіо!— гаркнув Райлі.
Музика зненацька урвалася, й Анна почала щось розгнівано кричати. Райлі заревів у відповідь, почувся звук дзвінкого ляпанця. Бейлі хитнув головою, важко дихаючи у слухавку. Райлі з Анною завжди сварилися. Від них просто здуріти можна.
Нарешті Райлі знову підійшов до телефону.
— Послухай, Френкі, — благально озвався Бейлі, — я тут мало не засмажився в цій клятій розпеченій халабуді! То ти слухатимеш чи ні? Це важливо!
На тому кінці дроту Райлі також почав скаржитися на спеку.
— Знаю, знаю! — буркнув Бейлі. — То ти мене слухаєш? У нас є шанс хапнути кольє вартістю в п’ятдесят штук. Сьогодні ввечері у ньому буде донька Блендіша. Вона йде у «Золотий Черевичок» зі своїм бойфрендом — лише удвох. Мені про це нашептав на вухо Хейні. Там усім заправляє Мак-Кой. Ну, що скажеш?
— Скільки-скільки воно коштує?
— П’ятдесят штук. Блендіш — мільйонер. То як тобі таке?
Райлі нарешті прийшов до тями.
— То чого ж ти там стовбичиш? Хутко до мене! — схвильовано крикнув він. — Треба дещо обговорити. Давай, приїжджай негайно!
— Уже їду! — сказав Бейлі й повісив слухавку. Тоді на мить зупинився, аби запалити сигарету. Руки в нього тремтіли від хвилювання. «А Райлі не такий уже й боягуз, — подумав Бейлі. — Якщо ми візьмемося за це як слід, то діаманти будуть наші».
Він поквапно повернувся до «Лінкольна».
Старий Сем сонно поглянув на нього.
— Прокидайся, сонько! — сказав Бейлі. — Крига скресла!
2
Бейлі ніяково йшов поміж столиками фешенебельного ресторану «Золотий черевичок». Він був радий напівтемряві, яка там панувала. Хоча Анна і випрала йому сорочку та почистила піджак, він добре знав, що виглядає мов волоцюга і побоювався, що хтось із обслуги це помітить і викине його геть. Ресторан був переповнений і явно процвітав. Персонал був надто заклопотаний, аби його помічати. Бейлі прошмигнув у відлюдний куточок, звідкіля міг бачити увесь зал, і притулився до стіни. Гул голосів, що намагалися перекричати оркестр, оглушив його. Раз по раз він зиркав на годинник. Була за десять дванадцята. Він оглянув зал. Біля входу скупчилися фотографи, тримаючи напоготові камери зі спалахами. Він здогадався, що вони чекають на доньку Блендіша. Бейлі ніколи її не бачив і знав, що без допомоги фотографів не зможе її упізнати.
Це так схоже на Райлі, подумав Бейлі, — розпочати велику гру і послати його сюди, в зал, поки сам він разом зі старим Семом спокійнісінько сидить собі в «лінкольні». Бейлі ж завжди діставалася найбрудніша робота. Ну що ж, коли він отримає свою частку, то покине банду. Він уже ситий донесхочу цим Райлі та його Анною. За гроші, які отримає після цієї оборудки, він купить собі птахоферму. Він і сам виріс у родині фермерів і, якби не вскочив у халепу та не відсидів три роки, то давно би порвав із Райлі.
Але його думки були раптово перервані оркестром, який, не закінчивши попередньої мелодії, вибухнув знайомою «З Днем народження вас!».
Он вона, подумав Бейлі, і піднявся навшпиньки, щоби глянути поверх інших голів на дівчину. Усі зупинилися немов за командою і тепер дивилися на вхід. Фотографи штовхали один одного, намагаючись якнайвигідніше розміститися.
Коли нарешті у супроводі високого симпатичного хлопця у смокінгу з’явилася міс Блендіш, спалахнуло яскраве світло.
Широко розплющеними очима Бейлі дивився на міс Блендіш. Йому аж подих перехопило. Сліпуче світло вихопило з темряви її золотаво-руде волосся і відбилося на білосніжній шкірі. Бейлі подумав, що в житті не бачив такої красуні. Вона не була схожою на жодну з його вродливих знайомих. Дівчина мала все, що мають і ті, але в набагато більшій кількості. Бейлі помітив, що вона привітно махнула рукою натовпу, який розступився і почав їй щось кричати. Чоловік був постійно напружений, пильно придивляючись до дівчини, і не розслабився, аж поки гамір не стих і міс Блендіш із Мак-Ґованом не всілися за дальнім столиком.
Бейлі настільки приголомшила врода дівчини, що він навіть забув про кольє, але тепер, коли перший шок від цієї краси минув, розгледів її прикрасу — і йому знову перехопило подих. Він аж спітнів, побачивши чудову вервечку мерехтливих діамантів. Роздивившись як слід кольє, він раптом збагнув, який здійметься галас, якщо його викрадуть. Це буде гучне пограбування, подумав він. Усі копи країни полюватимуть на них. «Можливо, я і справді здурів, коли підбивав Райлі викрасти кольє», — думав Бейлі, витираючи спітнілі руки. Блендіш зі своїми мільйонами підніме всіх на ноги, аби повернути прикрасу. Щойно вони заволодіють кольє, як зчиниться величезна буча.
Бейлі поглянув на столик, де сиділа міс Блендіш, і помітив, як розчервонівся Мак-Ґован. Здається, він забагато пив, і коли вкотре наповнив свою склянку, міс Блендіш поклала руку на його рукав, утримуючи від чергової порції віскі. Мак-Ґован криво їй посміхнувся й осушив склянку, а потім підвівся і повів її на танцювальний майданчик.
«Незабаром цей хлопчина вже буде „готовий“, — подумав Бейлі. — Якщо продовжуватиме в тому ж дусі, то скоро й узагалі не триматиметься на ногах».
Натовп ставав дедалі галасливішим. Кожен відвідувач уже був добряче напідпитку. Бейлі з презирством дивився на цю публіку й гірко думав: «Стільки грошви маєте, а поводитеся, як свині». Тоді розгледів у натовпі міс Блендіш. Вона раптом розвернулася і пішла до свого столика. Мак-Ґован, голосно протестуючи, поплентався за нею. Вони всілися за свій столик, і Мак-Ґован знову потягнувся до плящини.
Неподалік від Бейлі якась білявка сварилася зі своїм супутником — огрядним немолодим чоловіком, котрий також добряче набрався. Раптом блондинка скочила на ноги, вихопила пляшку шаманського з відерця льоду і виплеснула її вміст на голову свого супутника. А той, витріщившись на неї, немов приріс до стільця: шампанське, прилизавши йому волосся, стікало по білому смокінгу.
Блондинка поставила пляшку на місце і всілася, наче нічого й не сталося. Тоді послала товстуну повітряний поцілунок. Люди довкола повернули голови і вирячилися на них. Дехто розсміявся. Огрядний пан повільно звівся на ноги. Його червоне обличчя палало гнівом. Він виплеснув суп зі своєї тарілки в обличчя білявки. Та дико заверещала. Доволі молодий чоловік, що сидів поруч, скочив на ноги і поцілив товстунові в живіт, від чого той заточився і повалився на столик позаду, перевернувши і скинувши на підлогу пляшки і посуд. Дві жінки, котрі сиділи за сусіднім столиком, із криками посхоплювалися з місць.