«Свині!» — подумав Бейлі й подивився в дальній куток залу — туди, де сиділа міс Блендіш. Тепер вона вже стояла, нетерпляче смикаючи Мак-Ґована за руку. Нарешті той звівся на ноги і, похитуючись, поплентався за нею до виходу.
Дівчина, котрій вихлюпнули в обличчя суп, продовжувала лементувати. Між доволі молодим чоловіком та двома сп’янілими типами зав’язалася бійка. Вони впритул наблизилися до Бейлі, не давши йому можливості вийти відразу за міс Блендіш. Бейлі почав прокладати собі шлях, розкидаючи направо-наліво захмелілих чоловіків і швидко йдучи до виходу.
Бейлі проминув Мак-Ґована, котрий стояв, обіпершись на стіну, чекаючи на міс Блендіш, і швидко побіг до свого «Лінкольна». Старий Сем сидів за кермом, Райлі — поруч із ним.
— За хвилю вони вийдуть, — поквапно сказав Бейлі, всідаючись позаду Райлі. — Вестиме машину вона. Її приятель добряче набрався.
— Рушай! — сказав Райлі старому Семові. — Зупинимося на тій фермі, яку ми проїжджали. Там почекаємо її та змусимо з’їхати з дороги.
Старий Сем увімкнув двигун, і «Лінкольн» плавно рушив. Бейлі запалив сигарету і витяг пістолет із кобури, яку носив під піджаком. Тоді поклав зброю на сидіння поруч.
— Кольє на ній? — спитав Райлі.
— Так.
Райлі був вищим і худішим за Бейлі. До того ж на п’ять-шість років молодшим. Він видавався б навіть красивим, якби не легка косоокість, яка надавала йому лукавого вигляду.
Із півмилі старий Сем проїхав швидко, але, діставшись ферми, сповільнив рух, плавно скерував авто на траву і там зупинився.
— Виходь і пильнуй її, — сказав Райлі.
Бейлі взяв пістолет, викинув сигарету з вікна і вийшов з машини. Став на узбіччі. Вдалині миготіли вогні ресторану й чулися приглушені звуки музики. Він вичекав кілька хвилин, відтак побачив світло від фар машини, що наближалася.
Він побіг до «Лінкольна».
— Їдуть!
Коли він всівся в авто, старий Сем завів двигун. Повз них промчав двомісний спортивний «ягуар». Міс Блендіш сиділа за кермом. Мак-Ґован, вочевидь, був поруч — у відрубі.
— Мерщій! — скомандував Райлі. — Мусимо все робити швидко. Не дай їм відірватися від нас.
«Лінкольн» помчав услід за «ягуаром».
Була темна, беззоряна ніч. Старий Сем увімкнув фари. Промені світла вихопили з пітьми «ягуар». Переслідувачі бачили, як голова Мак-Ґована метляється з боку в бік у такт руху машини.
— Із ним проблем не буде, — сказав Бейлі. — Він уже «готовий».
Райлі щось буркнув.
За наступним поворотом почалася лісиста місцевість. У цю пору дорога була геть безлюдною.
— Гаразд! — сказав Райлі. — Тепер відтісняймо їх на узбіччя!
Стрілка спідометра досягла відмітки вісімдесят п’ять миль, а потім і всі вісімдесят вісім. «Лінкольн» безшумно мчав трасою. Вітер свистів за вікном, а дерева темними плямами мелькали у вікні. Відстань між двома машинами ніяк не зменшувалася.
— Ти що дурня клеїш? — гаркнув Райлі, втупившись у старого Сема. — Я кажу — наздожени її!
Старий Сем натиснув на газ. «Лінкольн» додав швидкості, але «ягуар» також її збільшив, і відстань між машинами поступово почала зростати.
— Для нашої чортопхайки вона мчить надто швидко, — сказав старий Сем. — Ми її не наздоженемо.
Тепер авта неслися зі швидкістю понад вісімдесят миль на годину. «Ягуар» поволі віддалявся.
Раптом, коли вони наблизились до дорожньої розвилки, старого Сема осінило.
— Тримайтеся міцніше! — заволав він, скреготнувши гальмами, що аж шини завищали. «Лінкольн» розвернуло і кинуло на узбіччя. Бейлі швиргонуло на сидіння поруч. Він відчув, що «Лінкольн» накренився, а задні колеса припіднялись і знову опустились на шосе. Авто здригнулося, коли старий Сем відпустив гальма і різко скерував машину в траву. «Лінкольн» уперся у смугу мурави, з глухим ударом пострибав нерівною поверхнею і знову вискочив на дорогу.
Зрізавши у такий спосіб кут, авто тепер опинилося перед «ягуаром».
Бейлі аж спітнів, він відкинувся на сидінні та схопився за пістолет.
— Хороша робота, — відмітив Райлі, висовуючись із машини й озираючись назад.
Старий Сем, дивлячись на «ягуар» у дзеркальце заднього огляду, почав петляти дорогою, сповільнюючи рух і змушуючи друге авто також пригальмувати. Нарешті обидві машини зупинилися. Коли Бейлі вискочив із «Лінкольна», міс Блендіш вже почала розвертати свій «ягуар». Він добіг до неї саме вчасно. Бейлі зазирнув у машину, вимкнув запалювання і наставив на дівчину пістолет.
— Виходьте, — крикнув він. — Це пограбування!
Міс Блендіш витріщилася на нього. У її великих очах застиг подив. Мак-Ґован розплющив очі, сів і повільно випростався.
Райлі залишився у «Лінкольні», пильно спостерігаючи за всім. Він висунувся з авто, тримаючи у спітнілій руці пістолет. Старий Сем нервово відчинив дверцята, готовий щомиті кинутись Бейлі на допомогу.
— Ну ж бо! Виходьте! — знову гаркнув Бейлі. — Виходьте!
Міс Блендіш вийшла з машини. Вона не виглядала наляканою — лише дуже здивованою.
— Що це все означає? — пробурмотів Мак-Ґован. Поморщившись, він також виліз із машини і тепер тримався руками за голову.
— Тихо! — гримнув Бейлі, направляючи пістолет на Мак-Ґована. — Це збройне пограбування!
Мак-Ґован вмить протверезів і підійшов до міс Блендіш.
— Знімай кольє, сестричко! — звелів Бейлі. — Хутко!
Міс Блендіш схопилась руками за шию і почала задкувати.
Бейлі вилаявся — йому вже ледь не увірвався терпець: будь-якої миті з-за рогу може вигулькнути машина, і тоді неприємностей їм не уникнути.
— Знімай кольє — інакше пошкодуєш! — гаркнув він.
Та дівчина продовжувала задкувати, і Бейлі рушив до неї швидкими кроками. Він саме минав Мак-Ґована, коли той зненацька прийшов до тями і поцілив Бейлі кулаком у голову. Бейлі похитнувся, втратив рівновагу і гепнувся на землю. Пістолет випав йому з рук.
Міс Блендіш скрикнула. Райлі ж продовжував нерухомо сидіти. Він вважав, що Бейлі цілком здатний впоратися й сам; до того ж не мав жодного бажання, аби міс Блендіш або Мак-Ґован упізнали його, якби щось пішло не так. Тому Райлі просто звелів старому Семові пильнувати за дівчиною. Той поплентався до міс Блендіш, але здавалося, що вона його навіть не помітила: дівчина не зводила очей із Бейлі, який саме зводився на коліна, мотаючи головою та лаючись. Старий Сем знічено стовбичив біля міс Блендіш, готовий схопити її, щойно вона спробує втекти.
Бейлі поглянув на Мак-Ґована, який непевними кроками саме наближався до нього: усе ще добряче напідпитку, він був рішуче налаштований на бійку.
Бейлі звівся на ноги і спробував ударити противника, цілячись Мак-Ґовану в шию. Але промахнувся, натомість Мак-Ґован уперіщив йому у живіт. Той рохнув і знову звалився на коліна: цей поганець, без сумніву, таки вмів битися. Де ж Райлі, чому він не поспішає на допомогу? Ще до того, як Бейлі спромігся підвестися, Мак-Ґован знов ушкварив його по голові, і Бейлі покотився в траву.
Лаючись на всі заставки, Райлі нарешті виліз із машини.
Рука Бейлі потяглася за пістолетом. Він схопив зброю, і коли Мак-Ґован знову рушив до нього, Бейлі підняв пістолет і натиснув на гачок.
Від звуку пострілу міс Блендіш скрикнула, закриваючи руками обличчя.
Мак-Ґован схопився за груди й осів на дорогу. На його білій сорочці проступила кров.
Бейлі вже звівся на ноги, коли до нього підбіг Райлі.
— Сучий ти сину! Що ти накоїв? — гаркнув Райлі. Він схилився над Мак-Ґованом, а потім знову поглянув на Бейлі. Той із перекошеним від страху обличчям підійшов до Мак-Ґована і також витріщився на нього.
— Він мертвий! Йолопе, навіщо ти його підстрелив? Ото вже кашу нам заварив!
Бейлі схопився за комір сорочки і рвонув його.
— Чому ти не допоміг мені? — пробурмотів він. — Що ще я мав робити? Це не моя вина!