Бреннан витріщився на нього.
— То хто кинув гранату?
— Знову ж таки, точно не знаю, але думаю, що це банда Ґріссонів.
— За що це вони так?
— Зачекай-но, Бреннане, — озвався Феннер, — не все одразу.
Бреннан щось незадоволено буркнув, запалив і собі сигарету та поглянув на зруйновану хатину.
— Тобі пощастило вийти із цього живим, — зауважив він. — Я вже гадав, що тобі кінець!
— І я так думав, — зронив Феннер.
Раптом із гущавини випурхнула пташка і почала перестрибувати з гілки на гілку в найближчих кущах. Феннер без усілякого інтересу спостерігав за нею. Він був мокрий як хлющ, і в роті у нього пересохло. Феннер думав про ті тридцять тисяч, які пообіцяв йому Блендіш у разі розкриття справи.
Несподіваний вигук змусив обох чоловіків озирнутися.
— Здається, вони таки щось знайшли, — сказав Феннер, важко спинаючись на задерев’янілі ноги.
Вони пішли на звук, продираючись крізь густі зарості. Разом із двома поліцейськими вони вийшли на невеличку галявину, де третій полісмен показав їм на землю. Нещодавно тут копали ґрунт, хоча й старанно це приховали за пожухлим листям та сухим гіллям.
— Ось тут ми й почнемо рити, — сказав Феннер, присідаючи у тіні.
Бреннан віддав відповідні розпорядження, і двоє поліцейських поквапно стали їх виконувати: відшукавши у сараї Джонні дві лопати, вони зняли із себе кітелі і почали копати.
Було дуже гаряче, тож вони неабияк спітніли, поки знайшли те, що шукали. Зненацька вони відкинули лопати. Один із них став на коліна, наткнувшись на яму. Феннер також підійшов. Поліцейський тепер вже рукою відгортав землю. Запах тління, що йшов із ями, змусив Феннера поморщитися. Раптом на світло виринула запорошена голова. Феннер зробив крок назад.
— Тут мрець, капітане! — відрапортував поліцейський, дивлячись на Бреннана.
— Їх там повинно бути троє, — зауважив Феннер. — Ходімо звідси, Бреннане! Мерщій повертаймося у відділок. Справа нагальна.
Бреннан сказав підлеглим, що невдовзі надішле їм вантажівку та лікаря, і рушив із Феннером до машини.
— Це ж було очевидно, коли Ма купила той клуб! — сказав Феннер, всідаючись у своє авто і кивнувши Бреннанові на водійське сидіння. — Нам слід було здогадатися, звідкіля Ґріссон взяла гроші. Вона придбала клуб за викуп Блендіша!
Бреннан забарився з відповіддю, бо саме заводив машину.
— Але як ти в біса здогадався? — нарешті спитав він.
— До цього не так вже й важко додуматися. Ма розпустила плітки, що то Шульберг дав їй гроші. Шульберг зазвичай має справу з «гарячими» грішми. Можливо, саме він і зайнявся відмиванням грошей, отриманих як викуп. Джонні — до того, як його прибрали — ще встиг мені повідати, що банда Іріссонів зустрілася з Райлі у хатині Джонні. Якимось чином Ма Ґріссон стало відомо, що Райлі викрав доньку Блендіша. І вона здогадалася, що єдине місце, куди Райлі може привезти дівчину, — це лігво Джонні. Тож Слім Ґріссон та люди Ма поїхали туди, вбили Райлі й тих двох і забрали дівчину з собою. Блендіш сплатив викуп Ґріссонам, думаючи, що має справу з Райлі. Щойно викуп було сплачено, як Ма Ґріссон відкрила клуб «Парадиз». Яка чудова розв’язка для них! Підозра падає на Райлі — а вони живуть і горя не знають!
— Але де докази? — запитав Бреннан. — Навіть якщо ми вириємо Райлі та двох його приятелів із могили, це аж ніяк не доведе, що їх вбили люди Ґріссон. Тепер, коли Джонні мертвий, у нас нема жодних свідків!
Феннер кивнув.
— Це правда. Нам ще треба буде їх відшукати. Але поки не зациклюймось на цьому. Знаєш, що я думаю?
— І що ти думаєш, супермене? — саркастично озвався Бреннан. Він вів машину путівцем, намагаючись якнайшвидше виїхати на головну дорогу.
— Думаю, що та дівиця Блендіш зараз у клубі «Парадиз», — сказав Феннер. Коли Бреннан спантеличено повернувся до нього, Феннер вигукнув: — Дивися, куди їдеш!
Бреннан різко натис на гальма і звернув на узбіччя.
— До чого ти ведеш?
— Пам’ятаєш, Дойл казав, що нагорі є кімната, яка постійно зачинена. Так от — голову даю на відсіч, що дівчина там!
— Невдовзі ми це з’ясуємо, — пообіцяв Бреннан, знову заводячи машину.
— Ти так гадаєш? — замислено озвався Феннер. — Клуб нагадує неприступну фортецю. Щоби туди вдертися, потрібен час. Поки ми туди дістанемося, дівчину або вб’ють, або кудись вивезуть. Блендіш же хоче отримати її живою. Якщо ми маємо намір видобути її звідти живою, то повинні зробити це дуже делікатно. Мусимо напружити мізки, Бреннане.
— Гаразд, напружмо мізки! — погодився Бреннан. — І куди це нас приведе?
— Не знаю, — чесно сказав Феннер і запалив сигарету. — Дай-но мені час подумати.
Наступні півгодини Бреннан щодуху мчав у місто, а Феннер намагався привести до ладу свою хвору голову та заплутані думки. При в’їзді в маленьке містечко, коли Бреннан нарешті трохи пригальмував, Феннер сказав:
— Нам потрібна Анна Борг. Вона знає, що Райлі зустрічався з Ґріссонами у Джонні. Вона — наш єдиний свідок. Тому не хотілося б, аби її прибрали. Окрім того, що це наш єдиний свідок, вона ще й проводить купу часу у клубі. Можливо, їй відомо про те, що донька Блендіша там. Мабуть, вона й справді не знає, що люди Ґріссон вбили Райлі. Якщо ми розкажемо про це Анні, з’явиться шанс, що вона захоче їм помститися.
Бреннан загальмував коло аптеки.
— Я віддам розпорядження, — сказав він.
Феннер дивився, як той заходить у телефонну будку, тоді поглянув на годинник. Було трохи по шостій — ще три години їзди до Канзас-Сіті.
Чи справді донька Блендіша у клубі? Якщо так, то вона перебуває в руках банди уже три місяці.
Феннер поморщився.
Що було з нею впродовж усього цього часу? Він згадав про Сліма Ґріссона і похитав головою.
Бреннан нарешті вийшов із телефонної будки і всівся в авто.
— Я віддав наказ, щоб Анну Борг привезли у відділок. Кілька хлопців вестимуть спостереження за клубом.
Феннер щось буркнув.
— Поїхали, — озвався він.
Бреннан завів авто і швидко виїхав з міста на трасу.
З
Десь після п’ятої Рокко полишив свою квартирку і швидко попрямував головною вулицею. Після того, як Мейсі пішла, він ще з годинку провалявся у широчезному ліжку.
Розповідь Мейсі про загадкову дівчину заінтригувала його, і він вирішив докопатися до суті. Знав, що Слім, Флінн та Воппі не повернуться аж до дев’ятої. О цій порі навряд чи й Едді Шульц буде в клубі. Залишалися лише Ма Ґріссон і Док. Він гадав, що цілком зможе впоратися з Доком, але мусить бути дуже обережним. Ма він боявся, але якщо пощастить, то, може, йому вдасться уникнути зустрічі з нею.
Була субота, і склад поруч із клубом стояв зачинений. Мейсі повідала йому, що вхід у клуб є також через склад. Саме цей вхід він і мав намір відшукати.
Поруч зі складом був старенький готель. Рокко знав його власника, товстого грека на ім’я Нік Паполос. Підморгнувши, він повідав Нікові, що хоче помилуватися краєвидом із даху готелю. Нік витріщився на нього і знизав жирними плечима.
— Тільки не втягни мене в якісь неприємності, — сказав грек.
Рокко поплескав його по руці.
— Ти ж мене знаєш, Ніку. Жодних неприємностей!
Рокко піднявся ліфтом на останній поверх, відчинив слухове віконечко і виліз на плаский дах. Звідтіля вже легко було дістатися складу. Після двадцяти хвилин ретельних пошуків він знайшов потаємні двері, що вели в клуб. Уже за кілька секунд йому вдалося підважити замок і відчинити двері. Рокко зайшов у темний прохід, тримаючи в руці пістолет. Його серце сильно калатало. У кінці коридору були ще одні зачинені двері, котрі він відчинив без особливих зусиль, опинившись у просторій, гарно умебльованій кімнаті з великим телевізором. З другого боку кімнати були ще одні двері. Рокко доволі довго постояв біля них, не наважуючись увійти. Потім тихо підійшов і прислухався. Нічого не почувши, він відчинив двері й заглянув у пишно оздоблену спальню.