— Роби, що тобі кажуть! — у його писклявому голосі задзвенів гнів. — Одягайся негайно!
Він виштовхнув її з салону машини, все ще не відпускаючи шиї.
— Чи ти хочеш, аби я зірвав із тебе той одяг?
— Ні.
Він відпустив її.
— Тоді одягайся!
У тьмяному освітленні салону він спостерігав за тим, як вона виборсується із костюма і натягає сукню. Схопивши костюм, Слім пожбурив його на заднє сидіння, тоді штовхнув міс Блендіш на її місце, але вона подалася вперед, підтримуючи голову руками. Її всю трясло — організм прагнув блаженства-забуття, котре давала звична доза наркотику, з яким регулярно приходив Док. Розпливчаті картини, які бриніли десь у підсвідомості впродовж останніх чотирьох місяців, поступово почали набирати чітких обрисів.
Слім тривожно глянув на неї. Він уже зрозумів, що з нею відбувається, — у в’язниці він бачив наркоманів, яким аж дах зносило, коли їм не давали наркотиків. Якби ж то він міг хоч словом перекинутись із Ма! Вона б йому сказала, що треба робити. Але потім тривожна думка заповзла йому в мозок — що сталося із Ма? Чи встигла вона втекти? Чи, може, їх усіх накрили в клубі? Чи не потрапила вона у пастку? Усе своє життя Слім вважав її непохитною і навіть й не думав, що з нею може щось статися.
Курний путівець знову вивів Сліма на бічну дорогу, де вже часом траплялись інші машини. Це його стурбувало. Рух був не такий інтенсивний, але кожного разу, коли минав вантажівку чи легковий автомобіль, він гадав, чи його «б’юіка» не впізнали.
За якийсь час Слім під’їхав до маленької заправки, що стояла на перехресті двох доріг. Скерував авто на запилену дорогу і зупинився. Озирнувся на заправку і побачив чоловіка, котрий сидів в освітленій кімнатці і читав газету. Там повинен бути телефон, подумав Слім. Йому конче треба дізнатися щось про Ма. Але в кого спитати? Він згадав про Літа «Космоса». «Космос» і Едді Шульц були хорошими приятелями. Можливо, Піт щось знає.
— Мені треба зателефонувати, — сказав він міс Блендіш. — Чекай тут, зрозуміла? Просто сиди і чекай.
Вона нерухомо сиділа, нахилившись вперед і затиснувши руками голову. Слім відчував, як сильно вона тремтить, і розумів, що в такому стані вона не те що втекти, а й встати не зможе.
Слім вийшов з машини і, прихопивши з собою револьвер 45-го калібру, швидко попрямував до заправки, а там зайшов у службове приміщення. Чоловік, гладкий і мускулистий, звів на нього очі. На його обличчі застиг подив.
— Хочу скористатись твоїм телефоном, друже, — сказав Слім. — Ти не проти?
Щось у Слімові налякало чоловіка.
— Що ж, будь ласка! — озвався чолов’яга. — Заправлятись будете?
— Ні — лише подзвоню, — і Слім попростував до телефону. — Піди-но трохи прогуляйся, друже!
Чоловік полишив приміщення і підійшов до колонки, неспокійно поглядаючи то через вікно на Сліма, то — з надією — на опустілу дорогу.
Слімові знадобилося кілька хвилин, аби віднайти номер клубу «Космос» у телефонній книзі. Він не звик користуватися довідником, тож безбожно лаявся та страшенно пітнів, поки нарешті знайшов потрібний номер.
Піт сам узяв слухавку.
— Це Ґріссон, Піте, — сказав Слім. — Відповідай швидко: що там у нас?
— Усе пішло під три чорти, — озвався Піт, щойно оговтавшись від здивування почути Слімів голос. — Едді пов’язали. У клубі було справжнє побоїще. Воппі, Флінн і Док убиті.
Слім відчув, як всередині у нього все перевертається. Холодний піт стікав з чола на руку.
— До біса з тими покидьками! — гаркнув Сім. — Що з Ма?
У слухавці запала мовчанка, чулася лише оглушлива мелодія свінгу, яку нашкварював клубний оркестр, та важке дихання Літа.
— Ти що там, заснув? — рикнув Слім. — То що сталося з Ма?
— Її вже немає, Сліме. Мені дуже шкода. Але ти можеш нею пишатися! Вона поклала чотирьох копів до того, як вони вложили її. Билася до останнього, як справжній чоловік!
Сім відчув, як нудота підступає йому до горла. Ноги підігнулися. Він випустив слухавку, і та впала на підлогу.
Ма більше немає!
Він не міг у це повірити, раптом відчувши себе таким беззахисним, розгубленим та зацькованим.
Рев двигуна мотоцикла, що наближався, змусив його здригнутися. Підбігши до вікна, Слім визирнув. Патрульний, загальмовуючи, проскочив повз заправку і наблизився до «б’юіка».
Слім підскочив до дверей і розчахнув їх. Патрульний саме підійшов до «б’юіка», витяг зброю і навів її на вікно машини.
Слім вихопив свій пістолет.
Але заправник, про якого Слім геть забув, раптом з попередженням скрикнув, запримітивши зброю в руках Сліма.
Патрульний випростався, озирнувся, його рука вже потяглася було до спускового гачка... але шансів вижити у нього не було.
Слім рвучко витяг свій револьвер 45-го калібру і натиснув на гачок. У нічній тиші постріл пролунав просто оглушливо. Коп упав, перекинувши мотоцикл...
Слім крутнувся на місці в пошуках заправника, але того і сліду не було. Повагавшись, Слім побіг до «б’юіка». Переступивши через тіло копа, він заліз у авто. Міс Блендіш саме відчиняла двері, намагаючись вийти. Слім схопив її за руку і заштовхав назад у машину, захлопнувши за нею дверцята.
— Спокійно! — крикнув він тремтячим від паніки та гніву голосом. Слім завів двигун і стрімголов вилетів на курну дорогу, направляючись у ліс.
Заправник вийшов з-за бака з бензином, підбіг до патрульного, на мить нахилився над ним і, розвернувшись, побіг у службове приміщення та схопився за телефонну слухавку.
3
Бреннан із Феннером саме схилилися над детальною картою місцевості, розгорненою на столі оперативного відділу в головній поліцейській частині, коли зайшов черговий поліцейський.
— Вас питає містер Блендіш, сер.
Бреннан зробив нетерплячий жест рукою.
— Я вийду до нього, — озвався Феннер і пішов слідом за черговим до кімнати очікування.
Джон Блендіш стояв коло вікна, дивлячись на вогні міста. Коли Феннер увійшов, Блендіш повернувся до нього.
— Я отримав ваше повідомлення, — коротко сказав Блендіш. — То що відбувається?
— Ми маємо всі підстави гадати, що ваша донька жива, — сказав Феннер, стаючи коло вікна поруч із ним. — Її тримали в клубі «Парадиз» упродовж останніх трьох місяців. Годину тому ми вдерлися туди. Є усі докази того, що її дійсно утримували там як бранку.
Обличчя Блендіша закам’яніло.
— Які це докази?
— Нагорі є номер-люкс із замком на дверях та жіночий одяг.
— То де ж тоді вона?
— Ґріссон вивіз її з клубу якраз перед нашим нальотом — переодягненою в чоловічий костюм. Пізніше до нас надійшли зведення, що Слім увірвався у фермерський дім й узяв там жіночий одяг. Відтоді ми лише на короткий час випустили його з поля зору, але приблизно знаємо, куди він може направлятися. Втекти він не може. Усі дороги перекриті. Щойно розвидніється, ми направимо на пошуки поліцейський гелікоптер. Це лише справа часу.
Блендіш відвернувся і втупився у вікно.
— Жива... після стількох місяців, — пробурмотів він. — А я ж сподівався — заради неї самої — що її нема серед живих.
Феннер не озвався ні словом. Запала довга пауза, а потім Блендіш запитав, не повертаючи голови:
— У вас є ще щось для мене?
Феннер нерішуче застиг. Блендіш повернувся до нього, його очі похмуро зблиснули.
— Нічого від мене не приховуйте! — хрипко сказав він. — То що іще ви маєте мені сказати?
— Їй кололи наркотики, — додав Феннер, — і Ґріссон жив із нею. Він патологічний маніяк. Коли ми віднайдемо вашу доньку, вона потребуватиме допомоги лікаря, містере Блендіш. Я вже говорив зі спеціалістом, він каже, що їй краще не бачити нікого зі знайомих до того, як він огляне її. Я викладаю це доволі схематично. Можливо, вам слід було би самому із ним поговорити. Лікар гадає, що вам краще не бути поруч, коли ми її знайдемо. Просто чекайте на неї вдома, а ми самі її вам привеземо. Їй потрібно буде кілька годин, щоб оговтатись від шоку, і краще, коли це станеться серед незнайомих їй людей. І ще одне: Ґріссон не здаватиметься. Ми змушені будемо його вбити. Це буде нелегко, якщо взяти до уваги, що вона буде поруч із ним. Тож ви маєте розуміти, що...