Віддалений звук гелікоптера досяг його свідомості, коли він спостерігав за тим, як дівчина розплющує очі.
Вони поглянули одне на одного. Він зауважив, як очі дівчини розширяються і вся вона зіщулюється, закриваючи руками рот.
— І не думай кричати! — гаркнув він, маючи передчуття, що дівчина от-от закричить. — Ти мене чуєш? Мовчи! Я не чіпатиму тебе — лежи спокійно!
Вона знерухоміла, не зводячи з нього очей, а гудіння тим часом ставало все голоснішим; зненацька вертоліт наче завис на клунею.
Слімове серце тенькнуло. Він добре розумів, що це означає. Хлопець схопився на ноги, відсунув убік великий віхоть сіна і відкинув люк. Зупинився, велівши дівчині залишались на місці, а тоді зісковзнув униз, підбіг до дверей клуні і визирнув. І саме вчасно, аби помітити білу армійську зірку на гелікоптері, який робив посадку позаду фермерського будинку.
Слім зрозумів, що його схованку викрито, тому враз звів курок револьвера та зачинив двері клуні на важкий засув. Крізь щілину в дверях він дивився на подвір’я ферми.
Це була далеко не зразкова ферма, а тому на подвір’ї панував безлад. Два старі трактори, якийсь візок із двигуном, а також велика вантажівка захаращували подвір’я. Усе це було непоганим прикриттям для того, хто хотів би наблизитись до клуні.
Раптом Слім побачив полісмена. Чоловік швидко шмигонув від вантажівки до одного з тракторів, і зробив це так блискавично, що Слім не встиг навіть підняти пістолет, але чітко усвідомив, що це кінець. Під прикриттям фермерського будинку Бреннан і Феннер вилізли з гелікоптера. Кремезний, із суворим обличчям сержант та високий лейтенант повітряних сил привітали їх.
— Він більше не полишав сховку, сер, — доповів сержант Донег’ю. — Він у пастці. Ферма оточена. Це — лейтенант Гарді.
Бреннан потис руку лейтенантові.
— Де саме він переховується? — поцікавився Бреннан.
— Сюди, капітане! — покликав Донег’ю.
І вони подалися через поле до фермерського будинку. Бреннан схвально відзначив добре замаскованих поліцейських, які розташувались по периметру подвір’я з рушницями у руках.
— Обережніше, сер, — сказав Донег’ю, зупиняючись біля будинку. Тоді він вислизнув з-за рогу, обійшов будинок та став так, аби бачити двір.
— Він там, — показав Донег’ю на клуню в п’ятдесяти ярдах від будинку.
Бреннан вивчав місцевість. Перші тридцять ярдів були першокласною схованкою, але наступні двадцять — відкритою місциною.
— Як гадаєте, сержанте, у нього є «томпсон»?
— Не знаю, cep!
— Якщо так, то він зможе покласти чимало наших хлопців. Жодних слідів дівчини?
— Жодних, сер.
— Я маю намір поговорити з ним. Дайте сюди гучномовець!
— Буде зроблено, сер!
Озброєні поліцейські відійшли трохи, і за кілька хвилин до поля під’їхала вантажівка з рупором і зупинилася коло них. Бреннан узяв у руки мікрофон.
— Чи не могли б ви заховати кількох своїх людей за тими двома тракторами та вантажівкою, лейтенанте?
— Звісно, могли б, — озвався Гарді. — Я давно би їх там розмістив, але Донег’ю сказав почекати.
Він повернувся до сержанта і віддав відповідний наказ.
— Не стріляти, — сказав Бреннан. — Якщо дівчина справді там, ми не можемо ризикувати.
— Розумію.
Десятеро солдат безшумно вилізли зі сховку фермерського будинку і плазом почали пересуватися до тракторів та вантажівки.
Здригаючись усім тілом та обливаючись потом, Слім помітив їх, коли вони виповзли на відкриту місцевість. Від самого вигляду їхніх уніформ кольору хакі, сталевих шоломів і рушниць його охопила паніка. Він підняв револьвер, намагаючись взяти одного із солдатів на приціл, але зброя стрибала в його руках, і, буркнувши щось злякано-розгніване, він пальнув наосліп. Побачив, як здійнявся стовп куряви в ярді від найближчого солдата: той схопився на ноги, зігнувшись навпіл, і двома великими кроками досяг вантажівки та сховався за нею. Інші солдати, пересуваючись блискавично, також добігли до своїх місць укриття і зникли за ними.
Бреннан щось буркнув.
— Якби в нього був «томпсон», він би вже ним скористався, — сказав лейтенантові. — Тепер усе залежить від того, скільки куль у нього залишилося. Спробую з ним поговорити.
І він підвів мікрофон.
— Ґріссоне! Ти оточений! Виходь із піднятими руками! Ґріссоне! У тебе немає жодних шансів! Виходь!
Гучний металічний голос відлунював у свіжому ранковому повітрі. Зазвичай відкритий рот Сліма тепер був міцно стиснутий. Слім шкодував, що не прихопив із собою «томпсона». Він сам себе вилаяв за те, що так по-дурному потрапив у засідку. Тоді згадав про Ма. Піт сказав, що вона билася, як справжній чоловік. Він також боротиметься до останнього. Глянув на револьвер: залишилося лише п’ять патронів. Так, він іще вкладе п’ятьох тих покидьків. Живим вони його не візьмуть.
На горищі міс Блендіш спочатку почула постріл, а потім металічний голос із рупора. Дівчина зрозуміла, що та мить, якої вона підсвідомо чекала і боялася впродовж усіх цих чотирьох місяців, нарешті настала. Невдовзі її звільнять, й отоді-то й розпочнуться для неї справжні страждання та суцільне пекло.
Вона підповзла до відчиненого люка й, поглянувши вниз, побачила Сліма, котрий стояв спиною до неї, заглядаючи в шпарину дверей. Його кістлява чорна спина була напружена. У його руках дівчина помітила зброю. Запала тиша. Її зосереджений погляд змусив Сліма огледітися.
Він повільно повернувся, і вони обмінялися поглядами. Слім, стоячи коло дверей, здригаючись і стікаючи потом, — і вона, випроставшись на підлозі, голова і плечі у прорізі лазу, втупившись у нього. Вони довго отак дивились одне на одного. У тьмяному освітленні клуні його обличчя вилискувало від поту. Нарешті він розтулив губи і почав поливати її непристойною лайкою, виригаючи прокляття у нападі паніки та страху.
Дівчина мовчки слухала, сподіваючись, що от зараз він нарешті застрелить її. Вона пристрасно бажала, щоби він звів курок і випустив у неї кулю, але той лише стояв і лаявся, спопеляючи її блискучими жовтавими очима.
Якийсь звук знадвору змусив його смикнутися і різко повернутись до дверей. Слім помітив рух за фермерським візком й інстинктивно вистрелив. Постріл луною прокотився в ранковому безгомінні. Слім побачив хмарку куряви і відколоті від візка тріски.
Голос із рупора знову закликав його здаватися.
— Ґріссоне! Ми чекаємо! Ти не зможеш втекти! Виходь із піднятими руками!
Паніка тепер цілком охопила Сліма. Ноги його підкосилися, худе хиже обличчя зморщилося, наче в дитини перед плачем. Він опустився на коліна і випустив із рук револьвер.
Міс Блендіш уважно спостерігала за ним. У якусь мить вже навіть вирішила, що його застрелили, але коли той застогнав, вона відсахнулася, закривши лице руками.
Бреннан, бажаючи якнайшвидше покінчити з усім цим, віддав наказ своїм людям. Кілька солдат і два поліцейських заховалися за візок. Використовуючи його як прикриття, почали підштовхувати візок у напрямку дверей клуні.
Слім бачив, як до нього наближається візок. Він схопився на ноги й підняв пістолет. У нападі паніки та відчаю відсунув засув, розчахнув двері і вибіг на подвір’я, а тоді вистрілив, не цілячись, у візок і став на сліпучому сонці. Обличчя його сполотніло від жаху.
Пролунали дві автоматні черги. На брудно-білій Слімовій сорочці проступила кров. Револьвер випав йому з рук. Автомати замовкли так само зненацька, як і заторохтіли.
Бреннан і Феннер дивилися, як Ґріссон повільно падає. Його довгі худі ноги ще трохи конвульсивно посмикалися: саме так здихає змія. Спина вигнулася дугою, руки хапали сухий пісок. Нарешті він знерухомів та обм’як.
Бреннан із Феннером, тримаючи пістолети в руках, перетнули подвір’я. Іще до того, як підійти впритул, вони вже знали, що Слім мертвий. Феннер зупинився біля тіла лише на мить. Жовтаві незмигні очі Сліма невидюще дивилися перед собою, худе біле обличчя видавалося беззахисним і здивованим, рот був напіввідчинений. Феннер з огидою відвернувся.
— Нарешті кінець, — зронив Бреннан. — Катюзі по заслузі!