— Так, — погодився Феннер. Він глибоко зітхнув і повільно пішов до клуні.
5
Міс Блендіш спустилася з горища. Дві короткі автоматні черги повідали їй, що Ґріссона більше немає. Вона приречено дійшла у найтемніший куток клуні і всілася на перевернуту бочку. Чула чоловічі голоси знадвору і здригалася від цих звуків. Зі страхом чекала того моменту, коли змушена буде вийти на яскраве світло і зустрітися з цікавими поглядами своїх визволителів.
Упродовж декількох хвилин Феннер ніяк не міг роздивитися дівчини. Він стояв на порозі клуні, роззираючись довкола, і лише коли його очі призвичаїлися до темряви, він нарешті її побачив. З того, як напружено вона сиділа, Феннер здогадався, який це для неї важкий момент. Увійшовши у клуню, він зупинився в кількох ярдах від дівчини.
— Привіт! — сказав він якомога спокійніше, досить буденним тоном. — Я — Дейв Феннер. Ваш батько попросив мене відвезти вас додому, коли ви будете готові. Але не кваптеся. Ви тепер вільні: тож скажіть, чого б ви хотіли, і я негайно це зроблю для вас.
Він бачив, як вона поволі розслаблюється. Пильнував, аби не підходити ближче. Дівчина нагадувала йому загнану, налякану тваринку, яка при найменшому ж необережному русі негайно втече.
— Я оце саме гадав, чи не краще відвезти вас поки що в якийсь тихий готель, щоб ви там трохи відпочили та переодягнулися, а коли відчуєте в собі достатньо сил, я відвезу вас до батька. Я замовив для вас кімнату недалеко звідси. Там не буде жодної метушні. Преса нічого не знає. І там вас ніхто не потурбує. Ви зможете зайти в готель через чорний вхід і піднятися просто у свій номер. Згодні?
Кілька хвилин вона пильно дивилася на нього, потім коротко сказала:
— Так.
— За дверима на вас чекає лікар, — провадив далі Феннер. — Він хороший хлопець і хотів би негайно вас оглянути. Можна його зараз привести?
Вона відразу ж напружилася, і в очах її з’явилася паніка.
— Я не хочу ніякого лікаря! — палко вигукнула вона. — Навіщо мені лікар? Не хочу нікого бачити!
— Гаразд, — погодився Феннер. — Ви не мусите нікого бачити, якщо вам цього не хочеться. То ви дозволите відвезти себе у готель?
Вона знову пильно глянула на нього, вагаючись, а потім ствердно кивнула.
— Я підгоню сюди авто, — сказав Феннер. — Просто залишайтеся тут і ні про що не турбуйтеся. Ви нікого не побачите, і вас ніхто не потурбує.
Він повернувся і вийшов із клуні надвір, де чекав на нього Бреннан. Натовп військових і поліцейських зацікавлено видивлявся у клуню. Старий Вейт разом із синами витріщався на стодолу, стоячи у дверях свого будинку. Четверо солдат несли тіло Ґріссона до вантажівки. Коли Феннер наблизився до Бреннана, підійшов лікар. За ним стояла медсестра.
— Вона налякана, — сказав Феннер, — і не хоче нікого бачити. Відмовилась від лікаря. Погодилася лише поїхати в готель. Хоче, щоб я її відвіз туди.
— Ну що ж, — знизав плечима лікар. — Вона, без сумніву, зараз у стані афекту. Тому краще дозволити їй робити те, що вона хоче. Я поїду вперед і все підготую для неї в готелі Бонема. Коли вона призвичаїться до думки, що вільна, тоді я з нею і зустрінуся. Можливо, вам залишити медсестру?
— Я би дуже цього хотів, — озвався Феннер, — але не думаю, що дівчина на це пристане. Їй дуже не сподобалась пропозиція бути оглянутою лікарем.
— Ну що ж, гаразд. Тоді я їду. Залишу вам медсестру — на випадок, якщо буде потрібна допомога. До вашого приїзду все буде готове. Головне, щоб преса нічого не пронюхала. Щойно про це дізнаються, як злетяться, мов мухи на мед.
— Я подбаю про те, щоб вони нічого не дізналися, — похмуро пообіцяв Бреннан.
Коли медик поквапно пішов, Феннер сказав:
— Можеш забрати їх усіх звідси і підігнати машину під двері?
— Негайно цим займуся, — сказав Бреннан. — А ти йди до неї і чекай там.
Феннер вичекав, поки Бреннан відішле людей з подвір’я, а тоді повернувся у клуню.
Міс Блендіш і далі сиділа на перевернутій бочці. Коли Феннер увійшов, вона звела очі.
— Я все залагодив, — сказав він, витягаючи пачку сигарет. — Вам ні про що турбуватися.
Він запропонував їй закурити — по хвилі вагань вона взяла сигарету і дозволила її підпалити.
— Ваш батько гадає, що йому краще чекати на вас удома, — провадив далі Феннер, запалюючи сигарету й собі. — Але якщо хочете, я його сюди викличу.
Він знову побачив переляк у її очах.
— Я не хочу його бачити, — сказала вона, не підводячи очей. — Хочу побути сама.
— О’кей, — погодився Феннер. — Коли надумаєте його бачити, він відразу ж приїде.
Феннер всадився на оберемок соломи у кількох ярдах від дівчини.
— Певно, ви думаєте, хто я такий, — продовжив він, цілковито впевнений у тому, що це її геть це не цікавить, але треба ж було якось підтримувати розмову. — Я приватний детектив. Ваш батько звернувся до мене...
Він розповідав це легко і невимушено, скоса спостерігаючи за дівчиною. Спочатку не побачив в її очах і натяку на інтерес, але коли описував своє життя репортера, Полу та деякі найцікавіші свої випадки, помітив, як вона помалу розслабляється і після двадцяти хвилин його монологу навіть починає слухати. Нарешті він вирішив, що лікар уже встиг все облаштувати в готельному номері, тож сказав:
— Що ж, не хочу більше втомлювати вас оповідками про себе. Гадаю, ми можемо вже їхати. Не турбуйтесь ні про що. На подвір’ї нікого немає. Ви готові?
Він знову побачив, як страх застрибав у її очах, але звівся на ноги і вийшов із клуні, розчахнувши двері. Впритул до дверей стояв «олдсмобіль» — й ані душі довкола.
— Усе гаразд, — промовив він, не дивлячись на неї. — Ходімо.
Феннер відчинив задні дверцята авта, а сам всівся на водійське сидіння й став терпляче чекати. За кілька хвилин міс Блендіш повільно підійшла до дверей клуні і нерішуче зупинилася. Феннер на неї і не глянув. Тоді дівчина підійшла до машини, всілася у салон і зачинила дверцята.
Феннер виїхав із нерівного путівця на запилену дорогу. Міс Блендіш забилася в дальній куток авта, бездумно дивлячись перед себе.
За сорок хвилин вони були у готелі на Сосновому Пагорбі. Феннер, котрий уже бував тут, під’їхав до чорного входу. Поблизу нікого не було. Він зупинився і вийшов із машини.
— Зачекайте на мене, за кілька секунд я повернуся, — сказав він і швидко пройшов у вестибюль, де на нього вже чекав лікар.
— Номер 860, — сказав той Феннерові, подаючи ключ. — Це на верхньому поверсі. Медсестра приготувала для неї дещо з одягу. Як вона?
Феннер стенув плечима.
— Говорить небагато. Вона нервова й налякана, але принаймні погодилась на мою допомогу. Не потрапляйте їй на очі, лікарю. Я сам відвезу її нагору.
— Спробуйте вмовити її зустрітися зі мною, — сказав лікар. — Дуже важливо, щоб я зустрівся з нею якомога швидше.
— Гаразд, спробую, — сказав Феннер і повернувся до машин.
Міс Блендіш сиділа нерухомо, дивлячись собі на руки, але різко звела очі, коли наблизився Феннер.
— Усе готово, — сказав він. — Вас ніхто тут не потурбує.
Дівчина вилізла з машини, і вони разом пройшли у вестибюль, а потім у ліфт.
Коли підіймалися на верхній поверх, вона раптом спитала:
— Я чула постріли. То він мертвий, чи не так?
Здригнувшись, Феннер сказав:
— Так. Вам більше не слід про нього думати. Це все уже позаду.
Потім обоє замовкли. Він провів її порожнім коридором до номера 860, відімкнув двері і пропустив вперед. Вона пройшла в кімнату. Лікар справді постарався. Кімната потопала у квітах, а ще був чи не вагон холодних закусок і напоїв. Вікна відчинені, і відблиски сонячних променів вигравали на блакитному килимові.
Міс Блендіш повільно підійшла до великої вази з трояндами. Зупинилась, торкаючись пальцями темно-червоних бутонів.
Феннер зачинив двері.
— Лікар Хіт хотів би зустрітися з вами, — зронив він. — Ви не проти?
Дівчина глянула на нього, і він полегшено зауважив, що в її очах паніки вже не було, коли вона сказала: