Едді пропустив його слова повз вуха. Він підійшов до хлопця, що спостерігав за всім цим з округлими від жаху очима.
— Де тут у вас телефон?
Хлопець повів його до службового приміщення.
— Гаразд, друже, йди собі прогуляйся, — порадив йому Едді, всідаючись за стіл. Коли хлопчина вийшов, він набрав номер і став чекати. Після тривалої паузи на лінії почувся голос Дока.
— Я телефоную із заправки недалеко від Ла-Сінь, — швидко й неголосно сказав Едді. — Щойно звідси поїхав Райлі зі своєю бандою. З ними дівчина — першокласна штучка. Вона далеко не їхнього кола. Райлі сказав, що вона п’яна, але вигляд у неї був такий, наче її «вирубили» ударом у щелепу. Таке враження, що Райлі її викрав. Передай це Ма, добре?
Док промовив:
— Будь на лінії.
Незабаром він повернувся.
— Ма хоче знати, як вона виглядала і в чому була одягнена.
— Рудоволоса, — почав Едді. — Не просто гарна — виглядає, мов кінозірка. Ще в житті не бачив гарнішої дівчини. У неї довгий аристократичний ніс і високе чоло. Одягнена у білу вечірню сукню та чорну накидку, таке вбрання коштує чималенько.
Він чув, як Док переповідає це все Ма, і нетерпляче став чекати на відповідь.
— Ма гадає, що це могла бути донька Блендіша, — сказав Док, знову беручи слухавку. — Сьогодні ввечері вона мала їхати в «Золотий черевичок», що в Пайн Веллі, і на ній було фамільне кольє. Якось не віриться, аби Райлі зважився на таке грандіозне дільце, а тобі?
Едді швидко міркував.
— А Ма може мати рацію. Я якраз подумав, що в тій дівчині є щось знайоме. Я бачив якось фото доньки Блендіша... так, то справді могла бути вона. Якщо в руках Райлі і вона, і діаманти, то він зірве чималий куш.
Раптом у слухавці пролунав різкий та грубий голос самої Ма:
— Едді, це ти? Висилаю до тебе хлопців. Зустрінеш їх на перехресті біля Самотнього Дерева. Якщо Райлі захопив дівку Блендіша, то відвезе її до Джонні — більше нікуди. І якщо це справді вона, то доставте її до мене.
— Як скажеш, Ма, — відповів Едді. — А що робити з тією шайкою Райлі?
— Невже я про все маю казати? — огризнулася Ма. — Порухай трохи мізками сам!
Раптом почулися короткі гудки.
Едді поспішив до свого «б’юіка». Дав хлопчині-заправнику долар і всадився в авто поруч із Флінном.
— Поїхали! — сказав він схвильовано. — Ма посилає на підмогу своїх хлопців. Вона гадає, що Райлі викрав доньку самого Блендіша!
Флінн аж застогнав.
— Вона з глузду з’їхала! Та ці бандюги не наважилися б викрасти навіть кольє, не кажучи вже про дочку Блендіша! То куди їхати?
— До перехрестя біля Самотнього Дерева, а тоді до Джонні.
— Ет, прощавай, сну! — люто промовив Флінн, виїхавши на шосе. — Та це ж ще добра сотня миль!
Едді розсміявся.
— Виспишся якось іншим разом, — озвався він. — Я хочу ще раз поглянути на ту красуню! Ну, швидше давай!
Флінн сильніше натиснув на газ.
— Жінки — це все, про що ти думаєш!
— А про що ж іще мені думати? — спитав Едді. — Лише жінки та гроші чогось варті в цьому світі!
4
Світанкове сонце вже повільно виповзало на пагорби, коли «Лінкольн» подолав круте узгір’я, що вело до схованки Джонні.
Старий Сем їхав повільно. Він втомився, однак не хотів цього показувати. Останнім часом його не покидала тривога, що Райлі намірився його спекатися, бо він застарий. Райлі та Бейлі час від часу зиркали у заднє вікно, чи нема за ними погоні. Обидва були знервовані та роздратовані.
Міс Блендіш відсунулася від Райлі якомога далі. Ніхто з трійці й не пробував заговорити з нею після того, як вона опритомніла. Дівчина ж боялася про щось питати, аби зайвий раз не привертати до себе уваги. Вона була впевнена, що татко вже підняв на ноги усю поліцію і що її вже шукають. Це лише справа часу — коли її знайдуть, намагалася заспокоїти вона сама себе. Але що буде з нею до того? Ця думка не давала їй спокою, навіюючи жах. Вона не мала ілюзій щодо чоловіків, котрі захопили її. Дівчина помітила, що вони дуже налякані. Вона вирішила, що їй слід особливо остерігатись двох молодших.
Райлі з голови не виходила їхня зустріч із бандою Ґріссонів. Він був певен, що Едді розповість про дівчину Ма Ґріссон. Ма була найрозумнішою та найнебезпечнішою з усієї їхньої банди. Тож Райлі не мав сумнівів: Ма точно здогадається, що то за дівчина. І дізнається про кольє. Але чи додумається вона про сховок у Джонні? У цьому він не був упевнений. П’яничка Джонні працював лише з дрібними гангстерами, а така серйозна банда, як Ґріссони, не могли мати з ним ніяких справ.
Їм слід діяти хутко, переконував себе Райлі. Щойно вони сховають дівчину, він негайно зателефонує Блендішу. Чим швидше він отримає гроші й віддасть дівчину, тим безпечніше буде.
Старий Сем повернув «Лінкольн» на вузьку курну дорогу, що вела у лігво Джонні. Трохи зменшивши швидкість, він подолав ще кілька миль, і врешті вони дісталися хатини Джонні — двоповерхової дерев’яної будівлі, схованої за деревами, до якої вела вузька доріжка.
Старий Сем припаркувався біля будиночка, і Райлі виглянув з машини.
— Поглянь, чи він вдома, — звелів він Бейлі. Нервово оглядаючи зарості, він не випускав із рук пістолета.
Бейлі підійшов до хатини і затарабанив у двері.
— Агов, Джонні! — погукав він.
За хвилю Джонні відчинив двері й підозріло глянув на гостей.
Джонні, цьому високому, кістлявому стариганю зі спитим обличчям і невиразними вицвілими очима, було під сімдесят. Колись він був одним із кращих у своїй справі, але згодом спився, і це зіпсувало йому репутацію.
Джонні зиркнув спочатку на Бейлі, потім на авто, в якому помітив міс Блендіш.
— У чому річ? — спитав він. — У вас неприємності, хлопці? Ти ж Бейлі, чи не так?
Бейлі хотів було проникнути в будинок, проте у дверях непорушно стояв Джонні.
— Нам треба перебути в тебе кілька днів, Джонні, — сказав Бейлі. — Впусти нас!
— Що за дівчина? — спитав Джонні, й не ворухнувшись.
Райлі змусив міс Блендіш вийти з машини, за нею вийшов старий Сем. Нарешті виліз і сам Райлі.
— Ну ж бо, Джонні, не клей дурня! — сказав Райлі. — Впусти нас! Тобі ж може перепасти купа грошей. Не стояти ж нам на порозі!
Джонні нарешті відступив, і Райлі заштовхнув міс Блендіш до хатини, в якій були велика вітальня внизу та дві кімнатки нагорі, опоясані великим дерев’яним балконом, котрий нависав над вітальнею.
Вітальня була дуже брудна. Там стояв стіл, чотири ящики, що слугували за стільці, і стара газова плита. На стіні — ліхтар-«блискавка», на поличці — радіо. І все.
Старий Сем увійшов останнім, зачинивши за собою двері й обіпершись на них.
Міс Блендіш зненацька підбігла до Джонні та схопила його за руку.
— Допоможіть мені, будь ласка! — задихаючись, мовила вона. Від запаху перегару та немитого тіла, що йшов від старого, у неї запаморочилась голова. — Ці люди викрали мене. Мій батько...
Не давши їй договорити, Райлі грубо відтягнув дівчину від старого.
— Замовкни! — гаркнув він. — Ще слово — і ти пошкодуєш про це!
Джонні тривожно подивився на Райлі.
— Я ніколи не вплутуюся у викрадення, — тихо промовив він.
— Прошу вас, зателефонуйте моєму батькові... — почала було міс Блендіш, але Райлі хутко підійшов до неї і дав дзвінкого ляпанця. Вона з криком відсахнулася.
— Я ж тебе попереджав, хіба ні? — знову гаркнув Райлі. — Стули нарешті пельку!
Вона приклала руку до щоки, й очі її зблиснули.
— Тварюко! — вигукнула вона. — Як ти смієш торкатися до мене?
— Якщо не замовкнеш, то торкнуся ще й не так, — пообіцяв Райлі. — Сядь і стули пельку, а то вріжу тобі ще раз!
Підійшов зі стурбованим виглядом старий Сем. Він узяв один із ящиків і присунув його до міс Блендіш.
— Заспокойтеся, міс! — мовив він. — І ліпше цього хлопця не дратуйте!
Міс Блендіш опустилася на ящик, прикривши руками обличчя.