— Заспокойся, Сліме, — сказав він примирливим тоном, бо вже знав, що буде далі.
— Відчепися! — гаркнув Слім, і його мляве обличчя зненацька стало жорстоким. Він спроквола перевів погляд туди, де нерухомо стояв Джонні. — Йди-но сюди, Джонні!
— Чого тобі від мене треба? — хрипко спитав Джонні, застигши на місці.
— Спускайся! — повторив Слім, ледь підвищивши голос. Тепер він, немов бавлячись, почав втикати ножик у стіл.
Док непомітно зробив знак Едді, і той сказав:
— Облиш його, Сліме. Джонні — твій приятель і хороший хлопець.
Слім глянув на Райлі.
— А цей — також хороший хлопець? Чи не дуже?
У Райлі підігнулись коліна, а рясний піт заблищав на обличчі.
— Облиш його, — жорстко сказав Едді. — І забери свій ніж. Я хочу побалакати з Джонні.
Едді був єдиним із членів банди, хто вмів упоратися зі Слімом під час його нападів, проте Едді був також достатньо тямущим для того, аби розуміти, з яким вибуховим матеріалом має справу: він знав, що одного дня йому таки не вдасться упокорити Сліма.
Слім скривився, однак ніж сховав. Скоса глянувши на Едді, він почухав ніс.
— Джонні, нас цікавить подружка Райлі, — сказав Едді. — Ти її бачив?
Джонні облизав пересохлі губи. Йому страшенно кортіло випити. А ще він мріяв про те, аби всі ці люди забралися з його дому.
— Не знаю, чия це дівчина, — озвався він, — але вона тут.
Усі завмерли. Райлі раптом хапнув ротом повітря, а Бейлі чи то зблід, чи то позеленів.
— Ми б хотіли на неї глянути, Джонні, — додав Едді.
Джонні обернувся і, відчинивши двері, гукнув щось, а тоді відступив убік. Коли міс Блендіш вийшла на балкон, усі чоловіки витріщилися на неї. Побачивши їх усіх, дівчина відсахнулася і притулилася до стіни.
У руках Воппі, Едді та Флінна раптом опинилися пістолети.
— Заберіть у тих зброю, — наказав Слім, не зводячи очей із міс Блендіш.
— Підіймайся, Доку, — сказав Едді. — Ми тебе прикриємо.
Док обережно підійшов до Бейлі і витяг у нього пістолет. Бейлі й не порухався, лише нервово облизав пересохлі губи. Тоді Док забрав зброю у Райлі. Коли він розвертався, старий Сем різко смикнувся за своїм пістолетом і виявився напрочуд моторним. Пістолет бахнув, але у цю ж мить Воппі вистрілив старому Семові у голову. Док здригнувся, бо куля Сема пройшла зовсім поруч від його обличчя. Ледь чутно зойкнувши, він зробив крок назад, але даремно: старий Сем уже розпластався на підлозі.
Райлі та Бейлі смертельно поблідли, на мить затамувавши подих.
Слім зиркнув на них, а потім перевів погляд на тіло старого Сема. На його обличчі з’явився голодний вовчий вираз. Джонні, істерично схлипнувши, заштовхнув міс Блендіш назад у кімнату.
— Заберіть його звідси, — наказав Слім.
Док і Воппі витягли тіло старого Сема з будинку і швидко повернулися.
Едді наблизився до Райлі і тицьнув йому в груди дуло пістолета.
— О’кей, друже, — почав він, відчеканюючи кожне слово, — комедію закінчено. Ну, розповідай. Хто вона?
— Не знаю, — задихаючись і тремтячи всім тілом, видушив із себе Райлі.
— Ну, якщо ти не знаєш, то скажу я, — промовив Едді, схопивши Райлі за комір сорочки і ледь розгойдуючи туди-сюди. — Це — донька Блендіша. Ти викрав її, аби заграбастати собі діаманти. Але ми тебе розкусили, молокососе. Ті діаманти зараз у тебе.
Едді поліз у внутрішню кишеню піджака Райлі і витяг звідти кольє.
Запала довга тиша, під час якої всі втупилися у кольє. Нарешті Едді відпустив Райлі.
— Мені тебе шкода, шмаркачу, — сказав він, наче йому й справді було шкода. — Боюся, тобі гаплик.
Він підійшов до Сліма і віддав йому кольє.
Слім виставив діаманти на сонце.
— Поглянь-но на це, Доку! — захоплено сказав він. — Ну хіба ж вони не гарні? Дивись, як вони сяють! Як зорі на чорному небі.
— Так, вони варті цілого спадку, — сказав Док, милуючись діамантами.
Очі Сліма помандрували нагору — до дверей спальні.
— Приведи її сюди, Едді, — наказав він. — Хочу з нею побалакати.
Едді зиркнув на Дока, той кивнув.
— А як щодо тих гниляків? — спитав Едді у Сліма. — Мусимо повертатися до Ма: вона чекає.
Слім продовжував милуватися кольє.
— Веди її сюди, Едді, — повторив він.
Едді знизав плечима і пішов нагору. Джонні відвів погляд, коли той проходив повз. Міс Блендіш стояла, притулившись до стіни, і тремтіла усім тілом. Коли Едді зайшов у кімнату, вона прикрила рот руками і безтямно повела очима, немов шукаючи, куди б втекти.
Едді стало її шкода. Він подумав, що вона, навіть страшенно налякана, — найкрасивіша дівчина з усіх, яких йому доводилось бачити.
— Не бійся мене, — почав він. — Слім хоче з тобою поговорити. Послухай мене, дитинко: Слім не просто поганець — у нього не все добре з головою. Тож якщо ти точно виконуватимеш усе, що він скаже, то, можливо, він тебе й не чіпатиме. Не дратуй його. Він небезпечний, мов отруйна змія. А тепер ходімо, він чекає.
Міс Блендіш відсахнулася. Очі її потемніли від страху.
— Не змушуйте мене іти вниз, — сказала вона, затинаючись. — Я цього більше не витримаю. Будь ласка, дозвольте мені залишитись тут!
Едді м’яко взяв її за руку.
— Я буду поруч, — запевнив він, — але ти мусиш зійти вниз. Усе буде гаразд. Якщо він почне щось недобре, я його втихомирю. Ну, ходи, мала!
І він звів її униз.
Слім дивився, як вона спускається.
— Вона наче зійшла зі сторінок модного журналу, правда? — пробурмотів він Докові. — Поглянь-но лише на її волосся!
Док занепокоївся. Він ніколи раніше не бачив Сліма таким збудженим: зазвичай той ненавидів жінок.
Едді поставив міс Блендіш перед Слімом. Той відступив, не зводячи з неї очей. Інші також витріщилися на дівчину.
Міс Блендіш із жахом дивилася на Сліма, котрий посміхався їй, схиливши голову набік. Його жовті очі палали.
— Мене звати Ґріссон, — сказав він. — Можеш називати мене просто Слімом, — він почухав ніс. — Це ж твоє, чи не так? — він підніс до неї кольє.
Міс Блендіш кивнула. У цій істоті було щось таке жахне та відштовхуюче, що в неї виникло дике бажання закричати — і кричати без угаву.
Слім перебирав пальцями діаманти.
— Вони такі ж гарні, як і ти!
Він простяг кольє дівчині. Від цього руху міс Блендіш здригнулася і відсахнулася.
— Я не хочу завдати тобі шкоди, — озвався він, хитнувши головою. — Ти мені подобаєшся. Візьми його і надінь. Хочу поглянути, як тобі в ньому.
— Облиш, Сліме. Кольє тепер належить нам усім, — сказав Едді.
Слім гигикнув і підморгнув міс Блендіш.
— Чуєш, що він каже? Але в нього не вистачить духу забрати у мене кольє. Він мене боїться — вони всі мене бояться.
І Слім знову простягнув кольє дівчині.
— Ось, надінь. Хочу побачити його на тобі.
Повільно, мов загіпнотизована, дівчина взяла з його рук кольє. Доторк діамантів, здається, привів її до тями. Приглушено скрикнувши, вона жбурнула кольє і побігла до сходів, де стояв Джонні.
— Заберіть мене звідси! — несамовито закричала вона. — Я цього більше не витримаю! Не підпускайте його до мене!
Це здивувало Сліма. Він напружився, і ножик миттю з’явився в його руках. Із безвільного ідіота він знову перетворився на безжального вбивцю. Нахилившись, він глянув на інших.
— На що в біса ви чекаєте? — заверещав він. — Повитягайте їх усіх звідси! Швидко! Тягніть їх!
Воппі та Флінн, схопивши Райлі і Бейлі, виштовхали їх з будинку надвір.
Слім повернувся до Дока.
— Прив’яжи їх до дерева!
Пополотнівши, Док підібрав мотузку, що валялася на купі мотлоху у кутку, і вийшов услід за Воппі та Флінном.
Слім глянув на Едді. Його жовті очі палали.
— Пильнуй її і не дай втекти.
Слім підібрав кольє, запхав його у кишеню і вийшов надвір. Його трясло від збудження й охопило бажання вбивати.
Він чув, як істерично волає Райлі, бачив його посіріле обличчя, що блищало від поту, та викривлений від жаху рот.