«Le ciel et la mer sont toujours là; le ciel d’Orient, la mer d’Ionie se donnent chaque matin le saint baiser d’amour; mais la terre est morte, morte sous la main de l’homme, et les dieux se sont envolés!»(«Небо й море ще тут; східне небо й Іонійське море щоранку дарують одне одному святий поцілунок любові; але земля мертва, тому що людина вбила її, а боги повтікали».)
Якщо Схід усе-таки житиме, тепер, коли боги звідси повтікали, то це стане можливим тільки внаслідок його плідних зусиль. У «Мандрівці на Схід» наративна свідомість — це постійно енерґійний голос, який мандрує лабіринтами орієнтального існування, озброєний — як повідомляє нам Нерваль — двома арабськими словами, tayeb, що позначає відсутність, і mafish — заперечення. Ці {239}два слова дозволяють йому селективно спілкуватися з контрастним Сходом, спілкуватися з ним і видобувати з нього його таємні принципи. Він схильний визнати, що Схід — це «le pays des rêves et de l’illusion» , країна, котра, як і ті чадри, що їх він повсюди бачить у Каїрі, глибоко ховає багаті скарби жіночої сексуальності. Нерваль переживає досвід Лейна, відкривши необхідність одруження в ісламському суспільстві, та, на відміну від Лейна, він прив’язується до жінки. Його зв’язок із Зейнаб — це щось більше, аніж просте зобов’язання перед суспільством:
«Я мушу поєднатися з наївною молодою дівчиною, яка виросла на цій священній землі, що є нашою першою батьківщиною; я мушу омитися в живодайних струменях людності, від якої походять поезія та віра наших батьків!.. Я хотів би прожити своє життя, як у романі, і я залюбки поставлю себе в ситуацію одного з тих діяльних і рішучих героїв, котрі за будь-яку ціну прагнуть створити навколо себе драму, вузол складності, одне слово, дію» 97.
Країна мрій та ілюзій (фр.).
Нерваль уміщує себе у Схід, продукуючи не стільки романістичну оповідь як безконечну інтенцію — ніколи ним повністю не усвідомлену — злити розум із фізичною дією. Ця антинаративність, це парапаломництво є відхиленням від логічно послідовного телеологізму того зразка, якого дотримувалися попередні автори, що писали про Схід.
Пов’язаний зі Сходом фізично та приязню, Нерваль вільно мандрує серед його багатств та в його культурному (і головним чином, жіночому) середовищі, добачаючи, передусім у Єгипті, той материнський «центр, водночас таємничий і доступний», з якого походить уся мудрість 98. Його враження, мрії та спогади чергуються із фраґментами квітчастої, манірної оповідної прози, оформленої в орієнтальному стилі; на важкі реалії подорожі — в Єгипті, Лівані, Туреччині — накладається структура свідомих відхилень від головної теми, так ніби Нерваль повторює Шатобріанову «Подорож», використовуючи {240} підземний, хоча куди менш імперський та очевидний шлях.
Мішель Бютор написав про це дуже влучно:
«Як вважає Нерваль, Шатобріанова подорож залишається мандрами поверхнею, тоді як його власна є цілком обміркованою, з використанням прибудовних центрів, таких собі замкнутих еліпсами коридорів, які охоплюють головні центри; це дозволяє йому добре роздивлятися завдяки паралаксу всі виміри пастки, утворюваної нормальними центрами. Блукаючи вулицями або околицями Каїра, Бейрута чи Константинополя, Нерваль завжди чекає чогось такого, що дозволить йому відчути підземну печеру, яка сполучає Рим, Афіни та Єрусалим [головні міста Шатобріанової подорожі]...Так само як троє обраних Шатобріаном міст сполучаються між собою — причому Рим із його імператорами й папами зберігає спадщину та заповіт Афін і Єрусалима — так само й підземні печери Нерваля... входять між собою в стосунки» 99.
Навіть у своїх двох великих сюжетних епізодах: «Розповідь про халіфа Хакіма» та «Розповідь про царицю ранку», які начебто мали б запропонувати нам тривалий, змістовний наративний дискурс, Нерваль, як здається, далеко відходить від «надземної» реальності, усе далі й далі заглиблюючись у населений привидами внутрішній світ парадоксу та мрій. В обох легендах ідеться про множинну ідентичність, одним із мотивів якої — експліцитно ствердженим — є інцест, й обидві вони повертають нас до того орієнтального світу, яким уявляє собі його Нерваль, світу невиразних, плинних мрій, що безконечно розмножуються поза рішучістю, визначеністю, матеріальністю. Коли мандрівка завершується і Нерваль прибуває на Мальту, на своєму зворотному шляху на європейський материк, він усвідомлює, що він тепер у «le pays du froid et des orages, et déjà l’Orient n’est plus pour moi qu’un des ses rêves du matin auxquels viennent bientôt succéder les ennuis du jour» 100.