«Країні холоду й гроз, і Схід для мене вже є чимось не більшим, як однією з тих ранкових мрій, на зміну якій дуже скоро прийде занудна реальність дня» (фр.).
Його «Мандрівка» містить у собі численні сторінки, що наслідують Лейнових «Сучасних єгиптян», але навіть їхня прозора впевненість начебто розчиняється в {241} нестабільній стихії з її печерами та порожнинами, яка постійно розпадається і якою є Схід Нерваля.
В його нотатках до «Мандрівки» ми знаходимо, на мою думку, два чудові тексти, які дозволяють нам зрозуміти, чому його Схід відокремився від усього, схожого на орієнталістське уявлення про Схід, хоча його творчість і залежала від орієнталізму, до певної міри. По-перше, йому до вподоби засвоювати і досвід, і пам’ять, не проводячи між ними різниці: «Je sens le besoin de m’assimiler toute la nature (femmes étrangères). Souvenirs d’y avoir vécu» . Другий текст дещо розвиває сказане в першому: «Les rêves et la folie... Le désir de l’Orient. L’Europe s’élève. Le rêve se rуalise... Elle. Je l’avais fuie, je l’avais perdu... Vaisseau d’Orient» ** 101. Схід символізує пошуки Нервалем своєї мрії і невловної жінки, яка перебуває в центрі цієї мрії, і як бажання, і як втрата. «Vaisseau d’Orient» — корабель Сходу — загадково натякає або на жінку як на корабель, на якому пливе Схід, або на власний корабель Нерваля, який доставив його на Схід, його voyage *** y прозі. В будь-якому випадку, Схід ототожнюється з пам’ятною absence ****.
«Я відчуваю потребу увібрати в себе всю природу (чужоземних жінок). Спогади про те, що я там жив» (фр.).* «Мрії та безумство... Бажання Сходу. Європа підіймається. Мрія реалізується... Вона. Я втік від неї, я її втратив... Корабель Сходу» (фр.).*** Подорож (фр.). *** «Відсутність (фр.).
Як іще ми можемо пояснити, чому в «Мандрівці», створеній таким ориґінальним та самобутнім інтелектом, з такою млявою недбалістю переповідаються великі фраґменти з Лейна, що їх без жодних докорів сумління Нерваль називає своїми описами Сходу? Виглядає так, ніби, зазнавши невдачі як у своїх пошуках сталої орієнтальної реальності, так і в своєму намірі систематично впорядкувати власну репрезентацію Сходу, Нерваль вирішив використати позичений авторитет канонізованого орієнталістського тексту. Після мандрівки Нерваля земля залишилася мертвою і, попри свої майстерно скомпоновані, але фраґментарні втілення в «Мандрівці», не стала менш зачманілою та виснаженою, ніж раніше. Тому ретроспективно здавалося, що Схід належить до неґативної сфери, в якій невдалі оповіді, невпорядковані {242} хроніки, просте переписування наукових текстів були його єдино можливою оболонкою. Принаймні Нерваль не намагався врятувати свій проект, усім серцем віддавшись французьким проектам перебудови Сходу, хоча він і віддав належне орієнталізму, створивши в ньому кілька окремих тем.
На відміну від неґативного уявлення Нерваля про Схід, який бачив його спустошеним, бачення Флобера було напрочуд предметним. З його подорожніх нотаток та листів постає образ людини, яка ретельно описує всі події, людей та їхнє ситуативне середовище, захоплюючись їхніми bizarreries й ніколи не намагаючись виправити недоречності, які бачить перед собою. В тому, що він пише (а може, тому що він пише), головна увага зосереджена на тому, що впадає в око, перекладеному у свідомо побудовані фрази: наприклад, «Стародавні написи та пташиний послід — це єдині речі в Єгипті, що подають якісь ознаки життя» 102. Його смаки іноді виглядають розбещеними й у своїй формі часто бувають поєднанням крайньої плотської хтивості, навіть гротескної бридоти, з надзвичайною й часом інтелектуальною витонченістю. Проте цей особливий вид розбещеності не просто спостерігався, та й годі, а й вивчався, і ці елементи стали істотною складовою художньої творчості Флобера.
Дивацтва, химери (фр.).
Звичні протиставлення або амбівалентності, як назвав їх Гаррі Левін, що переповнюють Флоберові твори, — плоть проти розуму, Саломея проти Іоанна Хрестителя, Саламбо проти святого Антонія 103, — набули своєї значущості великою мірою завдяки тому, що він побачив на Сході, а він міг усе це побачити, з огляду на свою еклектичну освіту, лише в партнерстві між знанням та плотською брутальністю. У Верхньому Єгипті він був глибоко вражений стародавнім єгипетським мистецтвом, його манірною вишуканістю та умисне підкресленою хтивістю: «То такі бридкі малюнки, виявляється, існували ще в стародавні часи?» Наскільки частіше Схід відповідав на запитання, аніж їх ставив, можна побачити з такого фраґмента: