Джозеф Конрад, «Серце темряви»
«Видно було, як вони тримають на руках ідолів, наче великих, розбитих паралічем дітей».Ґюстав Флобер, «Спокуса святого Антонія» {262}
І
ПРИХОВАНИЙ І ОЧЕВИДНИЙ ОРІЄНТАЛІЗМ
У розділі першому я намагався визначити діапазон думки й дії, що його охоплює орієнталізм, приділивши головну увагу тим його різновидам, які пов’язані з британським і французьким досвідом безпосереднього спілкування з Близьким Сходом, ісламом та арабами. В цьому досвіді я виокремив інтимний, можливо, навіть дуже інтимний, зв’язок між Заходом і Сходом. Цей досвід був частиною набагато ширших європейських чи західних взаємин зі Сходом, але, як нам здається, найбільше на’ формування орієнталізму вплинуло відчуття постійної конфронтації, що його плекали ті європейці, які були дотичні до Сходу. Переконаність у існуванні чіткої розмежувальної лінії між Сходом і Заходом, різні ступені уявної залежності та сили, діапазон здійсненої роботи, різні прикмети, приписувані Сходові, — усе це свідчить про наявність уявного й географічного поділу, який виник між Сходом і Заходом та існував увпродовж багатьох сторіч. У розділі другому мій фокус значно звузився. У ньому я намагався проаналізувати найдавніші фази того явища, яке я називаю новітнім орієнталізмом і яке було започатковане в період, що охоплював кінець вісімнадцятого та початок дев’ятнадцятого сторіч. А що я не мав наміру зробити своє дослідження наративною хронікою розвитку орієнтальних студій на новочасному Заході, то натомість я запропонував оповідь про виникнення, розвиток та інституції орієнталізму, про те, як вони формувалися на тлі інтелектуальної, культурної й політичної історії десь до 1870-х або 1880-х років. Хоча у сферу мого інтересу до орієнталізму потрапило доволі багато учених та письменників, я аж ніяк не претендую на щось більше, аніж просту замальовку типових структур (та їхніх ідеологічних тенденцій), що конституюють галузь, її зв’язків з іншими галузями і праці найвпливовіших учених. Моїми головними робочими засновками були, — і є нині, — що галузі знання, так само як і твори {263} найексцентричніших митців, перебувають у залежності від суспільства, культурних традицій, життєвих обставин та зазнають впливу всіляких стабілізаційних процесів, у яких задіяні такі фактори, як школи, бібліотеки й урядові структури, і відчувають на собі їхній тиск; крім того, я виходив із припущення, що як наукові, так і літературні твори ніколи не бувають незалежними, а обмежені в образності, припущеннях та інтенціях; і нарешті, що поступ, досягнутий «наукою» зразка орієнталізму в його академічній формі, об’єктивно набагато менш істинний, аніж нам часто здається. Одне слово, моє дослідження досі мало на меті викласти систему, яка б зробила орієнталізм зрозумілим предметом, хоча водночас і допускаючи, що як ідея, поняття або образ, слово Орієнт викликає значний і цікавий культурний резонанс на Заході.
Я усвідомлюю, що такі засновки не є безперечними. Більшість із нас загалом гадають, що освіта та наука розвивається; ми вважаємо, що вони стають усе кращими, мірою того як спливає час і нагромаджується все більше й більше інформації, вигострюються методи досліджень, а наступні генерації вчених удосконалюють своє знання та навички супроти попередніх. Крім того, ми формуємо міфологію творення, яка ґрунтується на вірі, що геній митця, ориґінальний талант або могутній інтелект можуть виходити за межі часу й простору для того, щоб запропонувати світові новий витвір. Годі заперечувати, що такі ідеї, як ця, несуть у собі якусь істину. Одначе можливості для праці, які надаються в культурі великому й ориґінальному розумові, ніколи не бувають необмеженими, як водночас є слушним і те, що великий талант завжди ставиться з глибокою пошаною до того, що вже зроблено раніше іншими, і до здобутків даної галузі науки. Праця попередників, інституційне життя наукової галузі, колективна природа будь-яких наукових заходів: усе це, не кажучи вже про економічні та суспільні обставини, зазвичай применшує результати індивідуальної діяльності вченого. Наукова галузь, подібна до орієнталізму, має кумулятивну та корпоративну ідентичність, Що особливо проявляється у її зв’язках із традиційним знанням (класикою, Біблією, філологією), державними та громадськими інституціями (урядовими установами, {264} торговельними компаніями, географічними товариствами, університетами), а також творами узагальненого характеру (подорожні нотатки, наукові студії, фантастика, описи екзотичних місцевостей та реалій). Для орієнталізму це обернулося таким собі консенсусом: правильними для орієнталіста уявляються певні речі, певні види тверджень, певні види діяльності. На них він будує свою працю й дослідження, а вони, у свою чергу, здійснюють потужний тиск на нових авторів та вчених. Таким чином, орієнталізм можна розглядати як певний спосіб реґуляризованих (або орієнталізованих) творів, бачень та досліджень, домінованих імперативами, перспективами й ідеологічними упередженнями, які годяться для Сходу. Схід повчають, досліджують, управляють ним і висловлюються щодо нього з певною стриманістю.