Такий дисбаланс між Сходом і Заходом є, очевидно, функцією зміни історичних моделей. У період свого {267} політичного та мілітарного злету, від восьмого сторіччя до шістнадцятого, іслам домінував як на Сході, так і на Заході. Після чого центр сили змістився на Захід, а сьогодні, наприкінці двадцятого сторіччя, він начебто знову зміщується в напрямку Сходу. Моя розповідь про орієнталізм дев’ятнадцятого сторіччя в розділі другому зупинилася в особливо насиченому грізними подіями періоді останньої частини сторіччя, коли нерідко мляві, абстрактні та прожектерські аспекти орієнталізму поступово переймалися новим відчуттям своєї світової місії, яка мала служити формальному колоніалізмові. Саме цей проект і цей історичний момент я й маю намір тепер описати, а надто тому, що він надасть нам нове важливе тло для тих криз, які спіткали орієнталізм у двадцятому сторіччі, й для поступового відродження політичної та культурної сили на Сході.
В кількох випадках я згадував про зв’язки між орієнталізмом як корпусом ідей, вірувань, кліше або знання про Схід та іншими, більш широкими школами думки в культурі. Так от, однією із найважливіших тенденцій у орієнталізмі дев’ятнадцятого сторіччя була кристалізація найголовніших уявлень про Схід, — про його чуттєвість, схильність до деспотизму, викривлена ментальність, схильність до неточності й неакуратності, відсталість — в окрему й безперечну єдність; так, для письменника вжити слово орієнтальний означало ідентифікувати специфічний і конкретний корпус інформації про Схід. Ця інформація здавалася морально нейтральною й об’єктивно вартісною; вона, здавалося, мала епістемологічний статус, який був рівнозначним, скажімо, статусові історичної хронології або географічного розташування. Отже, у своїй найбільш: основоположній формі орієнтальний матеріал не міг бути порушений ніякими відкриттями, і, як здавалося, він ніколи й не зазнавав повної переоцінки. Натомість праця різних учених дев’ятнадцятого сторіччя та митців робила цей корпус знання ще ясніше окресленим, ще деталізованішим, ще наповненішим — і ще відміннішим від «оксиденталізму». Проте орієнталістські ідеї могли увійти до спілки із загальними філософськими теоріями (такими, як ідеї про історію людства та цивілізацію) й розповсюджувати гіпотези світобудови, як називають іноді їх філософи; і вельми багатьма {268} способами ті, хто робив свій внесок до орієнтального знання, дбали про те, щоб формулювати свої твердження та ідеї, свою наукову роботу, свої спостереження, які вважали сучасними, мовою та термінологією, культурна значущість яких походила від інших наук та систем думки.