Британський автор, що писав про Схід, і, навіть більшою мірою, британський колоніальний адміністратор мали справу з територією, де, без жодного сумніву, англійська потуга була на злеті, навіть у тих випадках, коли тубільці, що на ній проживали, тяглися до Франції та до французького світобачення. Проте в стосунку до реального простору на Сході Англія була справді там, а Франція якщо там іноді і з’являлася, то лише як примхлива спокусниця орієнтальних селюків. Навряд чи можна знайти ліпші свідчення про цю якісну різницю в ставленні до географічного простору, аніж у тих висловлюваннях, які робив на цю тему лорд Кромер, і ось, наприклад, одне з тих, які особливо дорогі його серцю:
«Причини того, чому французька цивілізація з особливою силою притягує до себе азіатів та левантійців, — очевидні. Вона-бо, власне кажучи, справді є привабливішою, ніж цивілізації Англії та Німеччини, і, крім того, її легше наслідувати. Порівняйте недемонстративного, сором’язливого англійця з його соціальною винятковістю та острівними звичками та жвавого й космополітичного француза, який не знає, що означає слово «сором’язливість», і який уже через десять хвилин стає другом першого-ліпшого знайомця, з котрим абсолютно випадково йому випало зустрітися. Напівосвічений орієнтал неспроможний зрозуміти, що перший має, в усіх випадках, перевагу щирості, тоді як другий часто лише грає роль. Він холодно дивиться на англійця і кидається в обійми французові».
Після цього, природно, з’являються й інсинуації сексуального змісту. Француз — весь усмішка, дотепність, ґрація й стиль; англієць — наполегливість, працелюбність, беконіанство, точність. Арґументація Кромера, звичайно ж, ґрунтується на британській солідності в її {276} протиставленні французькій звабі, і при цьому його анітрохи не цікавить, чи обидві ці характеристики справді реально представлені в єгипетській дійсності.
«То чи ж є підстави дивуватися [веде далі Кромер], що єгиптянин, з його легким інтелектуальним баластом, неспроможний збагнути, що певне лицемірство часто криється за балачками француза, чи що він віддає перевагу поверховому блиску француза перед наполегливою, непривабливою працелюбністю англійця або німця? Знову ж таки подивіться на теоретичну досконалість французьких адміністративних систем, на їхню ретельно опрацьовану деталізованість і на ті застережні заходи, які вони передбачають на випадок будь-якої несподіванки, що може виникнути. Порівняйте ці характеристики з практичними системами англійця, які передбачають застосування правил лише в кількох головних пунктах, а безліч деталей залишають на розсуд індивідуальної винахідливості. Напівосвічений єгиптянин, природно, віддає перевагу системі француза, бо ж вона, на позір, уявляється більш досконалою і більш легко застосовною. Проте він неспроможний усвідомити, що англієць прагне опрацювати систему, тотожну фактам, з якими йому доводиться мати справу, тоді як головним арґументом проти застосування французьких адміністративних процедур у Єгипті є те, що факти в них дуже часто просто підлагоджуються під уже готову систему».