Тому в найкращих орієнталістських дослідженнях, здійснених у міжвоєнний період, — що мало свій яскравий вияв у блискучих кар’єрах, які зробили Массіньйон і сам Ґібб, — ми знаходимо елементи, що єднають їх із найкращими досягненнями гуманітарної науки того періоду. Тому схильність до підбиття підсумків, про яку я говорив раніше, може розглядатись як орієнталістський еквівалент спроб, які робилися тоді в західних, суто гуманітарних науках, осмислити культуру як одне ціле, в антипозитивістський спосіб, інтуїтивно, співчутливо. Як орієнталісти, так і неорієнталісти починають відчувати, що західна культура проходить через важливу фазу, головною характеристикою якої є криза, накликана на неї такими небезпеками, як варварство, вузькі технічні інтереси, моральне виродження, затятий націоналізм і так далі. Наприклад, ідея про застосування спеціальних текстів, щоб перейти від конкретного до загального (зрозуміти в усій його повноті життя даного періоду, а отже, й культури), є спільною для тих західних гуманітаріїв, які надихалися ідеями, висловленими в працях Вільгельма Ділтея, і для визначних учених-орієнталістів, таких, як Массіньйон і Ґібб. Проект відродження філології, — який ми знаходимо в працях Курціуса, Фосслера, Авербаха, Шпітцера, Ґундольфа, Гофмансталя 66, — знаходить своє віддзеркалення в тих удосконаленнях суто технічної орієнталістської філології, які зробив Массіньйон у своїх студіях, — я маю на увазі те, що він називав містичним лексиконом, словником ісламської побожності й таке інше.
Але існує ще одне, цікавіше сполучення між орієнталізмом у цій фазі його історії та сучасними європейськими науками про людину (sciences de l’homme), Geisteswissenschaften. Спершу ми повинні відзначити, що неорієнталістські культурні студії вимушено були більш безпосередньо чутливими до тих загроз гуманістичній культурі, які йшли від аморальної технічної спеціалізації, репрезентованої, принаймні почасти, посиленням фашизму в Європі. Ця реакція розсунула межі міжвоєнного періоду, приєднавши до нього ще й період, який настав по закінченню другої світової війни. Красномовне наукове та {335} персональне свідчення цієї реакції можна знайти в маґістерській дисертації Еріха Авербаха «Мімезис» (Erich Auerbach, «Mimesis») і в його останніх методологічних роздумах як філолога (Philolog) 67. Він говорить нам, що «Мімезис» було написано під час його вимушеного перебування на засланні в Туреччині, й він задумав його великою мірою як спробу реально побачити розвиток західної культури майже в той останній момент, коли ця культура ще зберегла свою цілісність та цивілізаційну зв’язність; тому він поставив перед собою завдання написати працю загального змісту, оперту на конкретний текстуальний аналіз у такий спосіб, щоб викласти принципи західної літературної діяльності в усьому їхньому розмаїтті, багатстві й плідності. Метою було створити синтез західної культури, в якому не меншу вагу, аніж сам синтез, мала сама робота з його створення, що, на його думку, стала можливою в умовах, як він це назвав, «пізнього буржуазного гуманізму» 68. Таким чином, окрема деталь була перетворена на високо опосередкований символ світового історичного процесу.
Не менш важливою для Авербаха — і цей факт безпосередньо стосується орієнталізму — була гуманістична традиція залучення в національну культуру або літературу чужих культур і літератур. Тут прикладом для Авербаха був Курціус, чия дивовижна творча спадщина свідчить про його свідомий вибір як німця присвятити свою професійну діяльність романським літературам. Тому не випадково Авербах завершує свої пізні роздуми вельми значущою цитатою з «Дідаскалікона» св. Віктора, запозиченою в Гюґо: «Людина, якій любо жити у своїй вітчизні, — це тільки незрілий початківець; той, для кого всяка земля є рідною, вже сильний; але досконалим можна вважати тільки того, для кого цілий світ — чужина» 69. Що легше людині покинути свою культурну домівку, то легше їй і судити про неї, а також і про цілий світ з духовною відстороненістю і великодушністю, необхідними для істинного бачення. Такій людині легше буде також об’єктивно оцінювати себе і чужі культури в однаковому поєднанні інтимності та віддаленості.